Михайло Шаманов
21 ч. ·
АГС.
Спочатку його позивний був «Горинич». Чи то через ранковий «вихлоп» після вчорашнього якогось святкування, чи то, через асоціації з драконом. Але під час вправи «метання гранати» позивний у Сергія швидко змінився. Він закинув свою гранату на сусідній майданчик. Метрів на 60. Рукою. Чим, ледь не довів інструктора (і нашого, і тамтешнього - до сказу). Ну, уявіть –викладаєте ви тактичну медицину, чи вогневу підготовку, а тут із-за пагорба граната прилітає. А вона під час польоту не кричить – «я учбова». Короч, всі трохи перелякалися, а наш інструктор, майбутній наш командир роти Лівша, що пішов гранату забирати, повернувся і сказав фразу, яка і вирішила долю позивного Сергія. «Який ти Горинич??? Ти - АГС!»
Для цивільних розшифрую - АГС - автоматичний гранатомет станковий, який може закинути гранати на 1,5 -2км
Ми познайомились влітку 2014 на тренуваннях. Сірий тоді працював водієм маршрутки. Він реально був дуже схожий на типового водія маршрутки. За словом у кишеню не ліз. Міг нагнути матюччя, але справедливо. Ми любили його тролити фразою «Передаємо за проїзд» і «Ось тут зупиніть».
Десь у 2015, чи 16 році нас запросили взяти участь в навчаннях тероборони. А це означало, що всі вихідні ми «весело» проведемо в лісах під Києвом. Без пива і дівчат. Але хлопчики – такі хлопчики. Ми тоді з задоволенням «грали у війноньку». До речі, слава Богу, тоді чомусь навчилися. Бо «хочеш миру – готуйся до війни». Так ось, АГС – з цього місця буду називати його так – майже пришкандибав на точку зібрання. Командир питає, що сталось? Та, бойлер з дружиною вішали, каже АГС. Ну, як з дружиною, я вішав, вона керувала. Ну, не втримався, впав, а зверху бойлер. Розпанахав стегно. В лікарні швидкої допомоги зашили. А впав він з бойлером на унітаз, чим довів його до майже повного знищення. Викликав сантехніка, перемотав рану (бо ходив на такмед), взяв снарягу і примчався на шикування. Я з вами, пацани! Ми кажемо, Бляха, АГС, нам по лісах ходити - не переходити. Ну, кілометрів 20 за добу ми зазвичай можемо намотати. А по лісу ходити, це вам не прогулянка Русанівкою. Снаряги кілограмів 20, їжа, вода, зброя, бк. Тут і здоровий впаде. Норм, каже, АГС. Я впораюсь. Головне – перев’язки вчасно робити. Ми лазили по лісах і болотах всі брудні, але щасливі від адреналіну і можливістю дорослим дядьками погратися у «війнушки» . Умовно знищували залізничні колії і склади умовного ворога. АГС шкандибав, але не відставав. Нам всім було його шкода. Але він тримався, не скиглив, багато курив. Ми пишались, що серед нас є справжній герой. Терпить, але робить. Він приїхав 24 лютого 2022 на точку зібрання. І з першого дня воював добровольцем. Васильків, Ірпінь, Запоріжжя, Харківщина, Луганщина, Донбас. Він був роботягою. Він розбирався у всіх автомобілях, що потрапляли в наші руки. У мінус 15 копирсався у двигуні, коли інші просто здавались. Терпів, але робив. Абсолютно справедливо ображався, коли не вірили в його сили. Любив смачно поїсти. Ми з ним навіть умовні змагання влаштовували на Донбасі – хто смачніше пообіцяє підрозділу щось приготувати:). Дискутували щодо нюансів готування тих чи інших страв. Коли Сірий не копирсався в движку, чи не чистив зброю - він з задоволенням допомагав по кухні: чистив картоплю, цибулю, буряк. Коли руки у нас працювали – язикам теж хотілось побазікати. Ось тут ми з ним дискутували вже на теми футболу, автомобілів, політики і жінок. Він був віце-чемпіоном по хропінню в нашому підрозділі. До, речі ми всі постійно змагались за чемпіонство саме в цьому виді спорту. Спати доводилось уривками, мало. Коли ми отримували наказ –терміново зірватися і виїхати він першим хапав каску, бронік і автомат і просто виконував свою справу. Брав і робив. Мовчки. Він був справжнім роботягою цієї війни. Балакучим, терплячим, мудрим воїном.
Ми всі часто говорили про те, а що буде після війни. Чи будуть судді відпускати мажорів, що збивали людей на пішохідних переходах? Чи треба буде давати «на лапу» всім перевіряючим органам? Чи, можливо, ми всі врешті змінимось і зрозуміємо, що вся ця стара система цінностей імені «епохи золотого батона» навічно залишиться лише в підручниках історії.
Вчора ми поховали АГСа. Він загинув у бою під Бахмутом. Його мама згадувала, як не відпускала його на війну. А він казав «Там пацани, я їх не можу кинути». Дякую, друже. Нехай там на небі тебе зустрінуть по братськи наші хлопці –Базель, Кіт, Захар, Майстер, Граф…