Протягом кількох останніх днів увага світової спільноти небезпідставно прикута до подій, що відбуваються в Молдові. Інформації заповнили сторінки всіх, без винятку, світових ЗМІ. А новини з сусідньої з Україною держави розлітаються, як прийнято говорити, зі швидкістю блискавки. Ніхто не міг припустити, що події в країні розвиватимуться з такою стрімкою швидкістю, а все, що відбувається в Молдові, починаючи з п'ятниці, 7 червня, по праву можна назвати найсильнішим за останні роки політичним потрясінням. Навіть «аферу століття» з розкраданням мільярдів доларів банківської системи країни, як і «елітне полювання», влаштоване в 2012 році високопоставленими чиновниками на чолі з тодішнім генпрокурором в одному з лісових заповідників, під час якої був убитий бізнесмен Сорін Пачу, затьмарила політична та конституційна криза, що вибухнула.
Що ж насправді відбувається в країні, де всього кілька днів тому нічого не віщувало такого розвитку ситуації?
МОНОТОННИЙ ПРОЛОГ
Як відомо, 24 лютого в Молдові пройшли чергові парламентські вибори. Їх підсумки були дещо несподіваними, але не катастрофічними для країни. Хоча вже те, що більшість голосів набрала соціалістична партія, яку підтримує проросійський президент Ігор Додон, було «першим дзвіночком». Крім соціалістів, які отримали 35 мандатів з 101, до парламенту потрапили також демократи з 30-ма депутатськими місцями і політичний блок «ACUM» (до його складу входять партії «Дія та солідарність» і «Платформа «Гідність і правда») – у блоку 26 мандатів. Дві останні партії відомі своїми проєвропейськими позиціями.
Вперше до парламенту потрапила партія «Шора», що отримала 7 мандатів і, також вперше, парламентські крісла отримали три незалежні кандидати. Через кілька днів, 9 березня, Конституційний суд результати виборів затвердив.
Отже, трьох найбільших парламентських гравців – проросійських соціалістів, проєвропейських демократів і блок «ACUM» чекала звичайна, рутинна, на перший погляд, процедура: сісти за стіл переговорів і домовитися про створення парламентської коаліції, без якої неможливо ні обрання керівництва парламенту, ні затвердження нового складу уряду. Але «склеїти» коаліцію, на жаль, не вийшло.
ПРИСТРАСТІ ПО КОАЛІЦІЇ
Політичний блок «ACUM», що стоїть на позиціях «боротьби з олігархічною владою» вести переговори з демократами категорично відмовився, наполягаючи на тому, що саме керівник Демпартії Влад Плахотнюк є головним «загарбником держави», який, за заявами лідерів блоку, «підім'яв під себе» всі державні структури, включаючи правову систему.
Аналогічну заяву зробили і соціалісти, підкресливши ще в квітні, що вони готові тільки до одного варіанта: або коаліція з блоком «ACUM», або дострокові вибори. Президенту Ігорю Додону,я кий активно включився в політичну гру, ситуацію «розрулити» так і не вдалося. Згодом президент заявив, що його місія завершена (він двічі зустрічався з керівниками парламентських фракцій), і тепер формування (або НЕ формування) парламентської коаліції залежало виключно від самих партій.
В ситуації, що тоді склалася, ініціативу політичного блоку «ACUM», який прагне взяти керівництво країною в свої руки (у блоку всього 26 мандатів), зустріли і Демпартія, і соціалісти багнетами, а багато хто вважав цю ініціативу політичною авантюрою. «ACUM» запропонував іншим партіям затвердити уряд меншості на чолі з головою партії «Дія і солідарність» Майєю Санду і обрати спікером парламенту Андрія Нестазе (лідер партії «Платформа «Гідність і правда»).
На той момент досить несмілива спроба переговорів між соціалістами і блоком «ACUM» все ж таки була, але жодних результатів не принесла. Представники блоку відкинули пропозиції соціалістів надати їм пост спікера, голів міноборони, МЗС, МВС і Служби інформації і безпеки, а також розширити повноваження президента.
Ситуація «зависла» майже на два місяці. Країна жила своїм життям, а політичні партії час від часу запрошували один одного на переговори, «торгувалися» не поспішаючи (благо, зарплата справно «капала» в кишені), але знайти, як прийнято говорити, консенсус, на жаль, не сталося.
Однак час на місці не стоїть. Стрімко наближався час «че», коли повинен був закінчитися відведений Конституцією тримісячний термін для формування коаліції і затвердження нового уряду. Країна приготувалася до здавалося б вже неминучих дострокових виборів.
