Керівники відразу кількох американських спецслужб, зокрема голова Національної розвідки Габбард і директор ЦРУ Реткліфф, сьогодні звітували в Сенаті перед членами профільного комітету верхньої палати щодо глобальних загроз національним інтересам Америки, щодо скандалу з Signal і інших питань, зокрема, і України.
Директор ЦРУ Джон Реткліфф у Сенаті заявив, що виходячи з аналізу та розвідданих, він може підтвердити, що Росія має перевагу на полі бою і повільно просувається вперед, але Україну і українське військо недооцінюють.
Реткліфф, підбираючи слова, бо він знає, що його слухає Трамп і його радники, відповідає, що незважаючи на загальну оцінку і громадську думку, що російська армія має перевагу і повільно просувається вперед, що стосується українського опору, то український народ і військові були недооціненими (underestimated) протягом кількох років, і "я переконаний, на основі своїх роздумів і з погляду розвідданих, вони будуть битися голими руками, якщо буде потрібно і якщо їх не влаштують умови мирової угоди."
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Ще одна пропагандистка - з самого Пєрвого канала - загинула під час героїзації “СВО”, причому ця - в Бєлгородьскій області.
Це останнє фото в телеграм-каналі пропагандистки Пєрвого канала, яка загинула сьогодні на Білгородщині.
Своє фото вона підписала "Где-то на границе со страной 404…"
А те, що "СВО" проходить вже на Білгородщині, їх ніяк не бентежить, ні?
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
До речі, у них падьож пропагандистів. Днями, 24 березня, на Луганщині теж задвухсотилися аж троє.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Lis1980, Шкода чернозем наш.
Але Ваші побажання підтримую.
А ще краще, щоб їх розривало ще на кордоні, з їхнього боку.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Путін запропонував обговорити введення тимчасового управління в Україні під егідою ООН і низки країн, щоб провести вибори, - росЗМІ...
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
“Когда вчера хоронили погибшего в бою Антона Зырянова (Туриста, командира разведгруппы РДК), наш траурный кортеж с телом ехал через маленький город в Западной Украине.
На всех улицах по пути следования этой очень длинной колонны люди, прохожие, останавливались и вставали на колени. Не какие-то «особо-экзальтированные» одиночки, нет. Все. Все, кого мы только видели на нашем пути.
Люди выходили десятками из маршруток на автобусных остановках — и преклоняли колени. Люди выходили из магазинчиков и кафе на центральной улице — и преклоняли колени.
Откуда-то вынесли желто-синий флаг, и развернули его, стоя на коленях.
Вышел охранник из своей будки — он мог бы там сидеть себе спокойно, никто его не видел бы. Но он вышел — и преклонил колени.
Встала на колени большая толпа людей у светофора, на переходе.
Остановилась девушка, шедшая по пустынной улице на окраине. Она стояла на коленях в одиночестве, склонила голову, ветер развевал ее огненно-рыжие волосы.
Еще раз: в этом не было какой-то истеричности, экзальтации. И не было унылой формальности. Это был жест, полный искренности, достоинства, чести, благодарности и уважения. Ритуал — не как профанические «ритуальные услуги», но как акт и гражданской солидарности, и высшего, сакрального единства.
Многие, наверное, не раз читали про этот ритуал и смотрели на видосах. Но это надо видеть своими глазами. Это то, что невозможно забыть.
Как невозможно забыть то, что был днем ранее. Сотни воинов самых прославленных подразделений — украинцы, русские, белорусы — пришедшие в киевский траурный зал проститься с Туристом и Трицаком, заместителем командира штурмового взвода РДК. Дань уважения павшим, дать уважения всему РДК. Из динамиков — песня «Честь и кровь» в исполнении бойцов Корпуса. Звуки музыки накатывают под высокими сводами зала, как океанические волны.
..И вот мы приезжаем на кладбище. Могилы с цветными фотографиями павших солдат. Над могилами колышутся флаги Украины, Третьей штурмовой бригады. Среди них — белорусский бело-красно-белый флаг.
Одна из могил — десантник, родился в 1999-м, погиб на Донбассе в 2019-м, за три года до начала полномасштабки. К вопросу о том, сколько лет идет эта война со тьмой.
Рядом — могила парня из «Небесной сотни». Погиб 20 февраля 2014-го, во время революции, от пуль «Беркута».
Чуть дальше — могила ветерана УПА.
Здесь же похоронены два русских парня, братья Бутусины. Погибли, сражаясь против путинских войск, в первые дни полномасштабки. Оба — Герои Украины посмертно.
Новейшая история Европы. Горькая цена, которой дается подлинная Свобода.
Здесь похоронили Туриста. У могилы — чаша с изображением древнего знака Валькнут. Проникновенные прощальные слова боевых товарищей и командира РДК, Дениса. Нет гнетущей тоски. Есть глубокая, но светлая грусть.
Оглушительные залпы последнего салюта. Гильзы на свежей земле, сверкающие, как слезы Богов”.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Війна росії проти України почалася 11 років тому з окупації Криму та утворення ЛНР і ДНР. Але як росії вдалося захопити ці території? Чи могла українська влада зупинити московських агентів впливу та сепаратистів на своїй території? І як насправді реагували на все що відбувається донеччани? Хронологія окупації сходу України навесні 2014-го року у новому епізоді «Реальної історії» з Акімом Галімовим.
Як ми отримали "ДНР" і "ЛНР". Хронологія.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
20 квітня початок перемирʼя , 8 травня скасування військового стану, у липні вибори.
Зеленський балотується на другий строк.
По результатам перегляду стрічок новин.
Подивимся.
Гадаю що так не буде.
Та я, навіть, впевнений.
Не знаю, в наш час впевненим у чомусь бути неможливо, та і безглуздо. Але в тому, що так не буде, я впевнений.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Для тих, у кого нема можливості прочитати статтю з NYT, про яку зараз всі говорять, журналістка Олена Трибушна її озвучила.
Тут перша частина. Доволі цікаво.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.