Накліпати може вони і накліпають, але точно не в промислових масштабах. Але то таке.
Вони і зараз щось там кліпають. Вони орієнтуються на совєтській союз, який зміг в роки Другої Світової налагодити виробництво. Але вони забувають про дві важливі деталі. Точніше не хочуть це визнати, бо забрехалися так, що самі тепер вірять, що срср переміг виключно один і виключно завдяки самому собі. А деталі ці дуже прості, але дуже вагомі. Одна - це наявність у складі срср інших республік (а це робочі, а це солдати, а це ресурси, а це все інше), а інша деталь, яка дуже неприємна для них, це допомога союзників і той самий ленд-ліз, про який вони вперто не хочуть згадувати.
За ленд-лізом до Радянського Союзу постачалися не лише валянки та тушковане м’ясо, а й танки, літаки та боєприпаси
Окрім суто військових поставок, частка яких становила 20%, доставлене за ленд-лізом промислове обладнання майже компенсувало втрату СРСР промислових потужностей у Прибалтиці, Білорусії, Україні та на окупованій частині Росії. Також ленд-ліз забезпечив доступ СРСР до західних технологій, що не лише позначилося на якості та обсягах вироблених у СРСР озброєнь і бойової техніки, а й допомогло повоєнному відновленню країни.
Основні поставки танків і літаків від союзників припадають на період з кінця 1941-го по 1943 рік — тобто на найважчий період війни. Західні поставки стратегічних матеріалів становили від радянського виробництва за весь воєнний період: порох і вибухівка — 53%, авіабензин — понад 55%, мідь і алюміній — понад 70%, броньований лист — 46%.
За роки війни у СРСР виробили 115,4 тис. металорізальних верстатів. Союзники поставили ще 44,6 тисячі, причому вони були більш якісні й вартісні. Особливе значення мали поставлені верстати для обробки башт танків, ріжучі інструменти, електричні печі, електромотори, обладнання для нафтових свердловин, пересувні електростанції тощо. Підтверджує це факт, пов’язаний із танками Т-34-85, які на початку 1944 року вироблялися тільки на заводі №112 «Красное Сормово». Найбільший виробник «тридцятьчетвірок» — Нижньотагільський завод №183 — перейти на випуск Т-34-85 не міг, адже там не було чим обробляти танкові башти діаметром 1600 мм. Таке обладнання було лише на «Уралмашзаводі» і заводі №112, але обидва були завантажені виготовленням важких танків ІС.
Для налагодження випуску Т-34-85 довелося замовляти спеціальні карусельні верстати у Великій Британії (фірма «Лоудон») і США («Лодж»). Лише після цього, 15 березня 1944 року, перший танк Т-34-85 вийшов із цеху заводу №183. Отже, всі 10 253 танків Т-34-85, складені до кінця війни, зійшли з конвеєра лише завдяки ленд-лізу.
Та проблема з виробництвом «тридцятьчетвірок» полягала не лише у відсутності обладнання. Головним легуючим елементом бронесталі танка Т-34-85 був нікель, якого на тонну броні витрачалося 24 кг. Лише завдяки ленд-лізу до СРСР надійшло 13,8 тис. тонн металевого нікелю із США. Ще 13 тис. тонн поставили англійці. Цього вистачало на броню для 45 тис. танків, що, до речі, становило три чверті всього наявного в СРСР ресурсу нікелю. Схожа ситуація була і з молібденом, без якого броня потрібної якості не виходила. Аби перекрити потреби всього танкобудування, США надіслали до СРСР 16,9 тис. тонн молібденового концентрату.
За роки війни було отримано 363 308 армійських вантажівок Studebaker і Ford, 43 728 джипів Willys, 3510 амфібій — загалом 410 318 одиниць. Завдяки їм значно підвищилася мобільність і боєздатність Червоної армії, розширилися її оперативні можливості. На додачу СРСР отримав два мільйони запасних покришок (до речі, завод з їх виробництва в Ярославлі 1943 року було вщент зруйновано). Того року серед автомобілів Червоної армії 5,4% становили імпортні, а в 1944-му — 19%. На 1 травня 1945 року цей показник сягнув 32,8%.
Окрім того, в СРСР налагодили великовузлове складання автівок із поставлених за ленд-лізом складників. Принаймні на ГАЗі цим займалися з листопада 1941 року. У жовтні 1944-го складальне обладнання та техперсонал були відправлені до Мінська, де зайняли приміщення відвойованого у гітлерівців авторемонтного заводу «Даймлер-Бенц» (майбутній МАЗ). Перші 50 вантажівок цього підприємства відправили на фронт уже в листопаді 1944 року. Складанням за ленд-лізом займалися також московські ЗІС і КІМ, вони ж ремонтували автомобілі, що поверталися з фронту. Цікаво, чи включені ці автомобілі в ті 205 тис. штук, які, згідно з радянською статистикою, виготовили за воєнні роки радянські заводи?
Єдині на той час мобільні засоби ППО — зенітні установки М-15А1 і М-17 в кількості 1100 од. також надійшли за ленд-лізом. Так само єдиним джерелом надходження до Червоної армії бронетранспортерів були поставки союзників. Загалом було отримано близько 6,2 тис. БТР різних типів. За ленд-лізом надійшли 9600 артилерійських, понад 13 000 зенітних і протитанкових гармат, 131 600 кулеметів, 326 тисяч тонн вибухівки, 473 мільйони артснарядів. Із 1942 по 1945 роки витрачено 84,6 млн снарядів до 76-мм гармат усіх типів і 19,4 млн снарядів до 122-мм гаубиць. Від союзників за ленд-лізом надійшло 123 тис. тонн різного типу пороху, а також близько 150 тис. тонн хімікатів для його виробництва.
Обсяги поставок авіатехніки не менш вражаючі. Так, США і Великобританія поставили 22 150 літаків, з яких 9621 винищувач (4952 — типу Р-39 «Аерокобра»), 3632 бомбардувальники (861 — «Б-25»), участь яких була помітною на всіх фронтах. Ленд-лізівські винищувачі забезпечували ППО Москви і Ленінграда, а на Півночі радянські льотчики разом із двома ескадрильями англійців прикривали на них морські конвої з ленд-лізівським вантажем. Знаменитий полк Преображенського з 1943 року воював на «Бостонах». На «Кітіхаукі» літав славетний заполярний ас, двічі Герой Радянського Союзу Борис Сафонов. Тричі Герой Радянського Союзу О. Покришкін з весни 1943 року воював на «Аерокобрі», збив на ній 48 гітлерівських літаків. Незабаром під його командуванням воював уже полк, а згодом і дивізія, сформована виключно на «Аерокобрах». На «Спітфаєрах» збивав німецькі літаки відомий ас, двічі Герой Радянського Союзу Ворожейкін. На «Харрікейнах» здобували перемоги двічі Герої Радянського Союзу Амет-Хан Султан, І.Степаненко, О.Рязанов. По закінченні війни «Спітфаєри» і «Аерокобри» перебували на озброєнні ВПС СРСР аж до 1951 року, поки їх не замінили реактивними літаками.
Загалом поставки союзників становили близько 16% від власного виробництва бойових літаків. За окремими класами літальних апаратів відсотки дещо різняться: винищувачі — 23%, бомбардувальники — 20%. Зовсім інакше було з гідроавіацією ВМФ. Під час війни гідролітаки в СРСР майже не будувалися. З початку війни і до 1944 року їх парк скоротився з 500 до 52 одиниць. Тому 185 «Каталін», які прибули з США, виявилися дуже цінною допомогою.
Одним із найслабших місць радянської економіки було виробництво бензину, який називали «кров’ю війни». Загалом із США, Великої Британії та Канади доставлено 2586 тис. тонн авіабензину і світлих бензинових фракцій. Більше того, половину «власного» виробництва авіабензину (240 тис. тонн на рік) забезпечили чотири повнокомплектні американські заводи, отримані 1943 року.
5498_p_17_img_0002Попри більш-менш налагоджене виробництво танків, СРСР отримав 12 980 танків за ленд-лізом. Їх цінували за стабілізатор гармати, плавний хід, гарний вигляд, більш комфортні умови для екіпажу. Але найголовнішою перевагою «Шерманів» залишався радіозв’язок, що викликало неабияку заздрість решти танкістів. Кожен танк був обладнаний двома радіостанціями — УКХ и КХ. Перша — для зв’язку з командиром взводу та роти, друга — для зв’язку з вищим командиром. Дуже часто КХ-радіостанцію, яку танкісти майже не використовували, дарували артилеристам.
Велика частина засобів зв’язку в радянських військах, по суті, була американською. У період 1942–1943 рр. поставки союзників дозволили оснастити радіостанціями 150 дивізій, польовими телефонами — 329 дивізій. 400-ватні радіостанції повністю забезпечили надійним зв’язком штаби фронтів, армій та аеродроми. Постачання американських радіостанцій В-100 дозволило організувати раніше відсутній зв’язок у ланці «дивізія-полк».
Радянська промисловість почала випуск таких засобів зв’язку лише наприкінці 1943 року. Це стало можливим лише завдяки західним технологіям та науковим досягненням, якими із СРСР також ділилися. Завдяки їм радянські конструктори та інженери отримали можливість копіювати і запускати у виробництво завезену суднову автоматику, двигуни, радіолокаційні станції, штурманські навігаційні прилади тощо.
Однак ленд-ліз не лише озброював, постачав ресурси та технології. Ленд-ліз годував, одягав та лікував країну. Понад чверть ваги усіх поставок становило продовольство, а це близько 4,5 млн тонн. Зокрема — майже мільйон тонн зерна, 610 тисяч тонн цукру, 665 тисяч тонн м’ясних консервів (789 млн банок тушонки), 500 тисяч тонн олії, 130 тисяч тонн тваринного жиру тощо. Значна частина продовольства надходила у вигляді концентратів, яєчного порошку, згущеного і порошкового молока, висушених овочів. Було отримано також близько 69 млн квадратних метрів вовняних тканин, 15 млн пар армійських черевиків, один мільйон пар валянок, а також медичне обладнання, яке успішно працювало ще довгі роки після закінчення війни…
Медикаменти, поставлені за заявкою, складеною у жовтні 1941 року Головним військово-санітарним управлінням РСЧА, — це 65 найменувань, серед яких 900 тис. пінцетів різних видів, 717 тис. шприців, 3,6 млн голок до шприців, 30 тонн таніну, 10 тонн чистого кофеїну, 15 тонн стрептоциду, пеніциліну та антибіотиків, що становило близько 80% від сукупних потреб у роки війни, завдяки чому було врятовано мільйони життів на фронті й у тилу.
.
А це якраз і є промислові масштаби. Звісно, можна перевести все і всіх на воєнні рейки, але хтось має пекти хліб, навчати дітей, лікувати, шити, вирощувати пшеницю, тварин і виробляти ковбасу.
Кому треба знати - не забудуть.
Ну, а хто не хоче, то що ж. Таке життя. У нас сусід іпанутий. Влада у нас по приколу. В результаті маємо, що маємо.
Почему они запускают сорок, например, "шахедов", а мы в ответ один-два? Это же простое и относительно копеечное оружие! 
