Побывал в Лобне. Нашел на Авито любимую толстовку «Юникло», новую, мой размер.
Вещь из прошлого. Довоенная. Досанкционка. С биркой.
Продавец сказал, что исключительно за наличные и при встрече.
Еду на электричке. От станции пешком дворами. Оттепель. Празднички. Мусор. В переулках полно каких-то хмырей, все поддатые.
И все что-то оживленно обсуждают. Пятиэтажка среди разноцветных пятиэтажек. Звоню.
Поднимайтесь, квартира 34. Железная дверь. За ней лысый коренастый коротышка с круглой рожей и выпученными глазами. Заходите. Торопливо запирает за мной дверь на оба замка. Узкий коридор. Полумрак, хлам по углам. Рваные серые обои. Под ними видны старые рыжие обои в мелкий цветочек. Под которыми, вероятнее всего, газеты.
Раздевайтесь, говорит, а то запачкаетесь. Я повесил пальто на пыльную деревянную вешалку. Идите за мной. Иду. Открывает дверь. Вот здесь, говорит, заходите сюда, вот тут оно. Заглядываю туда, стараясь не выпускать коротышку из поля зрения, вдруг у него молоток в руке за спиной. За дверью сортир. Голубенькая советская плитка местами отвалилась, местами треснула, загаженный дочерна унитаз. На полу стеклянная баночка с окурками. Рядом мешок с цементом и ведро.
Смотрю на коротышку. Вот здесь вы будете работать, говорит он с воодушевлением.
Уважаемый, отвечаю, я за толстовкой пришел. И добавляю, чтобы не осталось сомнений: я не буду здесь работать. И на всякий случай делаю немного такую зверскую рожу. Ой, извините, я как раз мастера ждал, а его тоже Олегом зовут, засуетился мужик, извините, ремонт делаю, пойдемте вниз, толстовка в машине.
Спустились во двор. Коротышка открыл багажник старой японской машины.
Она! Черная. На меху. С капюшоном. Удобнейшая. Та самая. Лежит в крафтовом фирменном пакете даже. Только пакет помялся за эти годы.
Даю мужику три тыщи. Хороший у вас тут воздух, говорю.
Хуёвенько мне, отвечает он, болею, чего мне воздух, а толстовку я сыну три года назад купил, сын ее хранил, а потом еще больше растолстел, никуда не выходит, сидит.
Иду обратно другой дорогой. Ветер. Кусты. Рябь на лужах. Решетки на окнах первых этажей. Снег стремительно тает. Непрерывный гул самолетов, рядом Шереметьево.
Молодой киргиз смотрит волком, сидя на лавочке у подъезда. Немолодой узбек курит за рулем своего такси во дворе. Поддатый бомж поет военную песню возле железнодорожного перехода, держится свекольной ладошкой за металлический поручень.
Прошел навстречу, шатаясь, пьяный бородатый цыган в раритетной, с золотыми пуговицами, генеральской шинели нараспашку.
Котиков нет, мокро, прячутся по подвалам, где же они еще. Ворона от нечего делать клюет сугроб. Или что-то там спрятала.
Станция. Обилетился. Сел у окна. На платформе юродивый в красной курточке зачем-то несколько раз осеняет крестным знамением отходящую электричку.
Олег Зоберн
Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив під час зустрічі з родичами загиблих та тих, хто вижив в авіакатастрофі, що провина за аварію літака азербайджанської авіакомпанії AZAL в Актау лежить на представниках Росії. За його словами, Азербайджан вимагає справедливості та покарання винних у трагедії.
“Можу з впевненістю сказати, що провина за те, що азербайджанські громадяни загинули в цій катастрофі, лежить на представниках Російської Федерації”, — заявив президент Алієв і підкреслив, що аварії літака можна було б уникнути, якби влада Чечні своєчасно закрила повітряний простір над Грозним і дотримувалися правила наземного обслуговування. За словами президента, план “Килим” у Грозному було оголошено після того, як літак було збито з землі.
“Спроби державних органів Росії зам’яти інцидент і відстоювати безглузді версії викликають у нас одночасно подив, жаль і справедливе обурення”, — зазначив Ільхам Алієв. Він також розповів, що зараз триває процес розшифрування чорних скриньок. Найближчим часом він завершиться, “і все стане на свої місця”, додав Ільхам Алієв.
І ще одне важливе зауваження!!!
Вся ця зустріч була азербайджанською, а для цих заяв Алієв перейшов на російську. Так що хто кому і що не пробачить вже зрозуміло всім. Крім упоротих, звісно.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Але я не про нього. Я про наш Донбас. Різануло підкоряння через нього. Дуже різануло
А круто вони ламають своїх через відвідування Донбасу. В цьому є щось символічне. Я аж зловтішаюся (звісно що до скрежету зубів від злості).
Одинадцятий рік вони його беруть. Всі ці роки надірвали горло про "защіту" і "асвабаждєніє", про "наших ущемльонних рускаязичних". Визнали. Записали в свою конституцію. А в результаті?
А в результаті щоб підкорити і поламати артиста відправляють його на Донбас. І все. Чорна мітка.
І це чітко демонструє всім нам те, що всі вони, і ті, хто відправляє, і ті, хто зламався і поїхав, всі вони знають, що це злочин. Злочин, від якого не відмитися ніколи. З Кримом такого не було. А от з Донбасом є.
А все це тому, що Донбас вони залили кров'ю. І тому, що через вигадані приводи про "асвабаждєніє Данбаса", заливають кров'ю всю Україну. І всі вони знають, що відбувається насправді. І тому, якщо хочеш співати чи жартувати, то їдь на каторгу на Донбас, будь таким, як всі, щоб "скованниє адной цепью, связанниє адной целью!"
А от сміятися заборонено. От таке от есвео.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Не бачив, що Ви вже відповіли, коли писав свою відповідь.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Взяв у Братчука. Пише, що це йому підписник прислав.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив під час зустрічі з родичами загиблих та тих, хто вижив в авіакатастрофі, що провина за аварію літака азербайджанської авіакомпанії AZAL в Актау лежить на представниках Росії. За його словами, Азербайджан вимагає справедливості та покарання винних у трагедії.
“Можу з впевненістю сказати, що провина за те, що азербайджанські громадяни загинули в цій катастрофі, лежить на представниках Російської Федерації”, — заявив президент Алієв і підкреслив, що аварії літака можна було б уникнути, якби влада Чечні своєчасно закрила повітряний простір над Грозним і дотримувалися правила наземного обслуговування. За словами президента, план “Килим” у Грозному було оголошено після того, як літак було збито з землі.
“Спроби державних органів Росії зам’яти інцидент і відстоювати безглузді версії викликають у нас одночасно подив, жаль і справедливе обурення”, — зазначив Ільхам Алієв. Він також розповів, що зараз триває процес розшифрування чорних скриньок. Найближчим часом він завершиться, “і все стане на свої місця”, додав Ільхам Алієв.
І ще одне важливе зауваження!!!
Вся ця зустріч була азербайджанською, а для цих заяв Алієв перейшов на російську. Так що хто кому і що не пробачить вже зрозуміло всім. Крім упоротих, звісно.
Ну самолет сел в Казахстане и вдруг внезапно может так случиться что черные ящики повреждены и никто ничего не расшифрует.
Командир танка Т-62м Вас категорически приветствует.
Азербайджан не имеет выхода к морю и более того не имеет сухопутной границы с Турцией. При желании - задушить его нахрен нет вообще проблем - ЭКОНОМИЧЕСКИ.
Командир танка Т-62м Вас категорически приветствует.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.
Я знаю про всі негаразди своєї країни, але не вважаю можливим під час війни ганьбити її ні в публічних постах, ні в публічних місцях. Я - не помічник ворогу.