Просто интересные исторические факты.

[Lis1980]

После этого Димон начал пить.. ;)

[Влад Бевх]

16 травня 1884 року туринський готельєр і власник кількох кав’ярень Анджело Морйондо отримав патент на парову машину для виготовлення кави – принагідно запатентувавши й сам спосіб її виговлення.

Того ж року винхід вперше продемонстрували публіці – на виставці в тому ж таки Турині він навіть здобув бронзову медаль. Загалом було виготовлено лише кілька екземплярів машини – до того ж вручну (усі вони призначалися для закладів самого Морйондо). Проте саме ця магина започаткувала нову - «індустріальну» - добу в історії кави та її стосунків з людиною.

В наших сучасників промислова революція взагалі асоціюється з парою. Вона, зрештою, і почалася з появи парових двигунів. Спочатку ці монстри з’явилися на фабриках, а потім ними обладнали пароплави та паротяги...

Проте XIX сторіччя було не лише часом технологічних змін. Змінився й спосіб життя, яке, завдяки машинам, ставало стрімкішим - але при цьому заможнішим, комфортнішим і… розслабленішим. Принаймні для «поважної публіки».

Це стало своєрідною розвагою - сидіти за столиками з філіжанками кави і спостерігали за життям міста, яке вирує навколо. Навіть вікна кав’ярень тепер стали великими, схожими на вітрини, та займали майже всю зовнішню стіну закладу. І ставало кафе дедалі більше - в одному Парижі їх було під чотири тисячі, а у Відні і всі п’ятнадцять.

Приготування кави в таких закладах було не індустрією, а досконалим ремеслом, що межувало з мистецтвом. Навіть, якщо споживачі поглинали напій вже в цілком промислових масштабах. Щоб вдовольнити попит, просто збільшували обсяги та розміри - у так званому «віденському кавнику» могли виготовити напій для цілої кав'ярні.

Водночас наприкінці XIX сторіччя кава стала доступною вже й звичайним робітникам. Пили вони її, звісно, не стільки заради «буржуазної» насолоди життям, скільки для того, щоб відпочити та відволіктися від монтонної фабричної роботи.

Роботодавцям бадьорі працівники подобалися, але при цьому підприємцям здавалося, що на розмови за кавою йде забагато часу. Рахували хвилини і власники кав'ярень – якщо напій готувався повільно, їхні заклади просто не встигали обслужити велику кількість відвідувачів та втрачали прибутки.

Відповіддю на ці запити і стала машина Морйондо. Почав він з того, що намагався переробити віденський кавник. Вода в цьому апрті просочувалася через мелені зерна під тиском проте тиск води був замалим. Тоді винахідник вирішив використовувати водяну пару… і результат перевершив сподівання.

Пара змушувала воду немов би вичавлювати каву – і не за хвилини, а за секунди. Це дозволяло «штампувати» її, як на конвейері. А напій виходив насиченішим та багатшим на смак.

Механізм, створений Морйондо, згодом отримав ім'я еспресо-машини - прикметник «еспресо» з італійської можна перекласти і як «тільки-но виготовлений», і як «вичавлений». А порційну каву, виготовлену «машинним» способом, стали називати просто еспресо.

За виглядом – завдяки великому бойлеру та важелям - винахід італійця чимось нагадував паротяг залізничного експресу. Не дивно, що співзвучні слова і зараз часто плутають. Або ж навпаки - свідомо використовують для гри слів у рекламі.

В 1901 році апарат вдосконалив співвітчизник Морйондо - підприємець Луїджі Беццера, який за два роки перепродав ліцензію ще одному італійцю, Дезидеріо Павоні.

Фірма Павоні розпочала промислове виробництво вже сампих парових механізмів для кав'ярень - і вже невдовзі бойлери з її логотипом прикрашали стійки кафе в усьому світі - від Швеції й Канади до Аргентини та Австралії.

Еспресо-машина змінила на лише зовнішній вид кав'ярні. Оскільки її роботою зазвичай керував бариста, саме він тепер перетворився на ключову фігуру - розпорядника закладу.

Одночасно з індустріалізацією відбувалася і своєрідна «пролетарізація» кав'ярень - насамперед тих, що були розташовані подалі від міського центру, в районах, подібних до паризького Монмартра чи Монпарнаса.

Робітників в них насправді було не так вже й багато - для довгого цидіння кави в них не було ані часу, ані сил. Натомість кафе наповнювали ті, хто не мав постійного заробітку, незаможні представники «вільних професій» - невизнані художники, літератори, актори, вічні студенти, активісти маргінальних партій, політичні імігранти тощо.

Як зізнавався згодом Ернст Гемінгвей, багато з них у кав'ярнях просто грілися. Зокрема й парою). Адже на опалення власного, навіть невибагливого житла не вистачало грошей.

Втім, у майже цілодобовому сидінні в тісному, прокуреному залі за філіжанкою кави чи чаркою міцнішого напою згодом теж почали знаходити своєрідний шарм - неввіддільний від духу «богемного» життя початку XX століття.

Паризькі кав'ярні, такі як «Ротонда» чи «Купол», стали місцем народження цілих напрямів авангардного мистецтва - фовізму, кубізму, сюрреалізму, експресіонізму. А цюріхське кафе «Вольтер» стало «штаб-квартирою» дадаїстів.

Залишила пара кав’ярні вже після другої світової, завдяки іншому італійцю - Акілле Гаджі. Він винайшов спосіб виготовлення еспресо без бойлера. І створив пістонний механізм з ручним важелем.

На відміну від громіздких агрегатів Павоні, машини Гаджі були компактними і зручнішими у використанні. А еспресо виходило в них не лише запашним, а й з шаром маслянистої пінки - і лише за 15 секунд.

Винахід Гаджі дозволив зменшити розміри кав’ярень та чергове збільшити їхню кількість. А в еспресо-барах, каву пили вже не за столиком, а біля стійки. Часу на споживання напою тепер теж витрачали мінімум. У бар можно було просто «заскочити» на кілька хвилин, випити свій еспресо за пару ковтків, поглядаючи на годинник, і вирушити далі у своїх справах.

Кавою стало можливим не насолоджувалися, а заряджатися – як заправляли авто чи моторолер. Втім, у другій половині XX сторіччя і в цьому знаходили своєрідну романтику.

[Lis1980]

[Влад Бевх]

Матадор Альваро Мунеро, посреди боя он вдруг в раскаянии сел у края арены

Позже, в интервью, Альваро признался: «Вдруг я увидел не рога, а глаза быка. Он просто стоял передо мной, смотрел, не пытаясь напасть. В его глазах, полных невинности, с которой животные обращаются к миру, я увидел мольбу о помощи. Прочитав это, я почувствовал себя худшим существом на земле и остановил бой. После этого я стал вегетарианцем и начал бороться против корриды».

Denis Cherevichnik:
Старый фейк. Никуда он не садился и ничего похожего не говорил. Вся история выдумана он начала и до конца. На самом деле во время корриды его искалечил бык, был задет позвоночник - Муньеро долго проходил реабилитацию, еле оклемался. Карьеру он продолжать не мог, и через много лет потихоньку начал заниматься охраной животных. Если бы не травма, чудесно продолжал бы мочить быков - матадоры парни крайне не сентиментальные

[Влад Бевх]

У травні 1981 року Франсуа Міттеран виграв президентські вибори у Франції. А вже в липні, коли було зроблено цю фотографію, стояв перед камерами у якості новообраного глави держави: впевнений, спокійний, стриманий і елегантний. Усміхався, ніби втілював стабільність і надію.
Але мало хто здогадувався, що насправді відбувається в нього на душі: за кілька тижнів до цього він отримав страшний діагноз — рак передміхурової залози IV стадії з метастазами в кістки. На публіці — жодного натяку на тривогу. Та й за лаштунками — мовчання, що триватиме одинадцять років.
Майже ідентичний діагноз більш ніж через сорок років, у 2025-му поставлять Джо Байдену: така ж агресивна форма, така ж стадія, така ж загроза. У подібних випадках хірургічне видалення простати не має сенсу: ракові клітини вже вийшли за межі органу, боротьба йде за кожен день.
На цій стадії хірургія вже безсила. Міттерана врятував зовсім інший підхід: гормональне лікування, що змогло зупинити пухлину. Адже рак передміхурової залози — це гормонозалежний тип раку, який буквально "живиться" тестостероном — і щойно організм позбавляють чоловічого гормону, пухлина слабшає, ніби втрачає повітря.
Гормональна терапія не знищує рак простати напряму, але вимикає для нього живлення — і саме це дозволило виграти час. Ця ідея, революційна на свій час, належала Чарльзу Хаґґінсу — лікарю, удостоєному Нобелівської премії в 1966 році за те, що він першим довів: рак може залежати від гормонів, і якщо позбавити його цієї залежності — він сповільнюється або навіть відступає.
Саме це дозволило Міттерану не просто вижити, а керувати Францією два повних терміни, ухвалюючи історичні рішення й водночас приховуючи смертельний діагноз від нації. Він боровся 15 років, хоча ще в 1960-ті люди з таким захворюванням жили у середньому 2–3 роки.
Проте з плином часу лікування перестало діяти і на президента Франції — біль посилився, гормональна терапія більше не впливала на пухлину, яка знову стала прогресувати. У 1995 році закінчився президентський термін Франсуа Міттерана. А 8 січня 1996 року він пішов з життя.
Історія Міттерана — це не просто хроніка хвороби, а свідчення того, як одне наукове відкриття може змінити долю людини, вберегти країну від хаосу й подарувати роки там, де раніше звучав вирок.

[Влад Бевх]

В любом фильме про Дикий Запад обязательно есть сцена в баре. Пьют все. И все пьют виски. Даже бедные ковбои.
В 1800-х годах средний американец выпивал почти 90 бутылок виски в год. С учетом трезвенников, женщин, детей, а также большого количества религиозных общин в Америке, члены которых не пили вообще – это безумная цифра.
Английский путешественник Фредерик Марриет в своей книге «Американский дневник» (1837 год) писал: «Я уверен, что американцы ничего не могут делать без выпивки. В Америке когда вы встречаетесь, вы пьете; когда вы расстаетесь, вы пьете; когда вы знакомитесь, вы пьете; когда вы заключаете сделку, вы пьете. Американцы пьют потому, что жарко и потому что холодно. В случае победы на выборах они пьют и радуются; если они проигрывают, они пьют и ругаются; они начинают пить рано утром и заканчивают пить поздно ночью; они начинают пить в юности и продолжают пить до самой могилы».
Основной причиной популярности виски был аграрный бум в «кукурузном поясе» на Среднем Западе. Плохо развитая дорожная сеть и дороговизна транспортировки привели к тому, что производителям было выгоднее перегонять кукурузу в виски, чем везти её на восточное побережье. С 1790 по 1810 год количество вискокурен увеличилось в пять раз и достигло 14 000.
В результате 1820-х годах виски продавался по двадцать пять центов за галлон (3,7 литра). Виски был дешевле, чем вино, пиво, чай, кофе и даже молоко.

[Lis1980]

Завтра в Германии День отца — а значит, время вспомнить про легенду.

Про героя.

Про морскую свинку по имени Рэнди.

2014 год. В уважаемом британском зоопарке Hatton Country World в Уорикшире всё шло по плану. Самки морских свинок — отдельно. Самцы — отдельно. Чай в пять о’клок, дождь в семь. Ничто, как говорится, не предвещало.

Но вдруг сотрудники зоопарка заметили, что около СТА морских свинок оказались беременными одновременно. Пока все пытались разгадать этот феномен, самец по кличке Рэнди жил свою лучшую жизнь. Он сбежал из мужского вольера и проник в отделение с самками. За время своего “побега”, который длился предположительно несколько недель, он успел оплодотворить всех самок, что привело к рождению примерно 400 детёнышей.

Зоопарк, конечно, всё объяснил “биологическими особенностями вида”. Но мы-то с вами все понимаем.

Так что если при вас кто-то начнет скучно шутить про кроликов, расскажите им про Рэнди.

[Влад Бевх]

В 1960-х годах британский эфир наполнился музыкой, которую не транслировали официальные радиостанции. Так началась эпоха пиратского радио, и одной из самых известных его представителей стала Radio Caroline. Эта нелегальная, но любимая миллионами станция бросила вызов государственной монополии на вещание и навсегда изменила радиоландшафт Великобритании.

В начале 1960-х BBC (Британская вещательная корпорация) жестко контролировала радиоэфир. Транслировалось мало современной музыки, особенно рок-н-ролла и бита, которые набирали популярность благодаря The Beatles и The Rolling Stones.В 1964 году ирландский бизнесмен Ронан О’Рейли и музыкальный продюсер Джордж Меллоу решили создать первую в Великобритании офшорную радиостанцию. Они купили судно MV Fredericia, переоборудовали его в плавучую радиостанцию и назвали проект Radio Caroline – в честь дочери президента Кеннеди.Первый эфир состоялся 28 марта 1964 года с песни The Rolling Stones – «Not Fade Away». С этого момента станция начала круглосуточное вещание поп- и рок-музыки, мгновенно завоевав аудиторию. Власти Великобритании считали Radio Caroline незаконной, так как она вещала из международных вод, вне юрисдикции британских законов. Однако сигнал легко ловился на территории страны.

Отсутствие лицензии – станция не платила роялти и игнорировала государственные ограничения.Обход запретов – судно находилось за пределами территориальных вод, поэтому власти не могли его закрыть.Популярность у слушателей – миллионы британцев ежедневно настраивались на Radio Caroline, что подрывало монополию BBC.В 1967 году правительство приняло «Закон о морских правонарушениях», запрещавший снабжать и рекламировать пиратские радиостанции. Это привело к закрытию многих нелегальных вещателей, но Radio Caroline продолжала работать. Radio Caroline сыграла ключевую роль в популяризации новых жанров и исполнителей:

Продвижение The Beatles, The Who, The Kinks – станция одной из первых крутила их хиты.Формирование молодежной культуры – радио стало символом свободы и бунта.Давление на BBC – под влиянием пиратских станций BBC создала Radio 1, посвященную современной музыке.Несмотря на все запреты, Radio Caroline не исчезла:

В 1980-х она ненадолго возродилась, снова вещая с корабля.С 2017 года получила официальную лицензию и вещает в DAB+ и онлайн.Легендарное судно Ross Revenge (бывшая база станции) стало музеем.Radio Caroline – это больше чем радио, это символ свободы эфира. Ее история показывает, как небольшая группа энтузиастов смогла бросить вызов системе и изменить музыкальный мир.

[Влад Бевх]

А еще такая история была.
Однажды грозный чжурчжэньский хан Нурхаци, простиравший свое могущество от амурской тайги до монгольских степей, осадил приграничную китайскую крепость Нинъюань.
Неисчислимые полчища его отважных воинов, разделенные на восемь дивизий под восемью разноцветными знаменами, обложили Нинъюань. Все они были закованы в железо, все они были прекрасные наездники, у каждого за спиной были колчан и лук, из которого он мог стрелять на 300 шагов.
Но и в осады чжурчжэни тоже умели. По всем правилам осадного искусства, они построили гигантские башни на колесах, в которые посадили своих закованных в железо непобедимых воинов. И вот настал день, когда, под боевые клики и грохот барабанов, эти башни со страшным скрипом, неумолимо двинулись к стенам. Все меньше и меньше расстояния между ними и стенами. Барабаны грохочут, знамена развеваются, башни скрипят и едут, Казалось город обречен...
И тут китайцы въебали по ним из португальских пушек. Под командованием немецкого артиллериста-иезуита.
****
В общем, Нурхаци через несколько дней умер от горя.

[Батька Пиночет]

Факт: біля 100 млн. пар у всьому світі займається сексом кожного дня. Це означає, що близько 65 000 пар займаються сексом прямо зараз.

[Lis1980]

А сколько кроликов пиу-пиу прямо сейчас.. подсчёту не поддается ))))