Где
Влад Бевх » 27 ноя 2023, 23:15
(с)
Щодо Арахамії, Безуглої, "переговорних позицій" і "референдумів про мир". Історична бувальщина наших сусідів (вільний переказ).
Османська імперія воювала у Першій світовій війні. І непогано воювала. На Галліполійському фронті турецькі війська, озброєні німецьким озброєннням і навчені німецькими інструкторами навішали по повній програмі не якимось сраним росіянам чи сербам - а цілим англійцям із французами разом, які хотіли "взяти Константинополь за три дні". Командував цими військами тоді ще підполковник Мустафа Кемаль.
Але Османська імперія обрала не ту сторону і програла війну разом з Німеччиною, Австро-Угорщиною та Болгарією. Султан Мехмед V помер, а його син Мехмед VI спочатку капітулював, а потім підписав ганебний Севрський договор. У Константинополь вступили ворожі війська. Арабські, вірменські та грецькі сепаратисти рвали державу на шматки.
В цей момент, коли, здавалося, все пропало, переможець англійців на Галліполі вже генерал Мустафа Кемаль відмовився підпопядковуватись султану і його уряду. Він сам скликав новий парламент, сформував альтернативний уряд і очолив війну. І трапилося диво: замість розбитої Османської імперії постала молода і сильна Турецька республіка, яка розбила сепаратистів та інтервентів, вигнала війська "непереможної" Антанти і скасувала ганебний Севрський договір. Останній султан втік з Константинополя разом з англійськими окупантами, перед якими він колись капітулював. В результаті сьогодні територія Туреччини більш ніж вдвічі більша за ту, яку готова була "щедро" залишити туркам Антанта. А генерала Мустафу Кемаля ми зараз знаємо як Ататюрка - "батька турків".
Ось така ось казка-бувальщина. Хто не зрозумів, вона про те, що законні султани іноді готові капітулювати перед ворогом. А також і про те, що генералам іноді корисно не слухатися султанів.
ПС. Цікавтесь історією. Вона - невичерпне джерело мудрості
-
