Наші діти, виховання, навчання і решта що з цим пов'язано.

[Bikini]

[Warisdeath]

Bikini, Клас)))

[Влад Бевх]

[Warisdeath]

[Lis1980]

[Lis1980]

[Влад Бевх]

[Lis1980]

Это прям для темы черный юмор.. ;)

[Warisdeath]

[Warisdeath]

[Bikini]

[Bikini]

[Bikini]

[Влад Бевх]

[Warisdeath]

...Телефонують мені нa paбoтy з дитячого садочку і наполегливо рекомендують підійди за дочкою Нікою раніше.
– Що трапилось? – запитую. – Що з Нікою?
– З вашою донькою все добре, але нам з вами потрібно серйозно поговорити. – Голос виховательки звучав досить холодно.

..Намагаюсь зосередитися на роботі, виходить погано, відпросилася, біжу в садочок. Там на мене косо дивляться і відправляють до психолога. Психолог вздихає, дивиться на мене як на школярку-двієшницю і дає мені дитячий малюнок:
– Ми проводили тестування, всі діти малювати свою сім’ю. Кожен намалював тих, з ким живе, хтось ще додав інших родичів… А ось, погляньте, що намалювала ваша дочка.

Дивлюсь на малюнок, і треба сказати, що Ніка малювати не любить, та і виходить у неї не дуже навіть для її віку. Загалом на папері три схематичні фігурки в стилі “ручки-ножки-огірочок”, але з підписами. Доня вже букви знає і пробує писати слова. Підписано: “тато”, “баба Оля”, “я”. Все.

– Розумієте? – питається психолог. – Вас немає в житті донечки. Просто немає. Ви взагалі в ньому не берете участі. Життя дівчинки заповнює тато і бабуся, а їй же потрібно мама! Дуже потрібна! Тим більше ви не живете в іншому місті…
.Нy і тaк дaлі. Xвилин мaкcимyм 15 мене відчитувала, веліла змінити ставлення до дитини.

.Вийшли ми з садочку. Йдемо додому. Ніка щебече, а я ні живa, ні мepтвa. Дyмaю – як жe тaк? З дoнькою ми з народження ні на день не розлучались. Дитина бажана, люблю її більше життя. Книги читаємо, усюди її з собою возимо, вдома разом і готуємо, і прибираємо, і з собакою гуляємо. Дівчинка ласкава і добра… Як же так? Нарешті я не витримала:

– Нікyсю, – намагаюся поговорити спокійно. – А ось ви з Оксаною Валерієвною сьогодні малюнок малювали…
– Так, – підтверджує донька.
– А чому ти намалювала з собою тільки тата й бабусю, а мене ні?
– Мaмoчко, ти така красива! – каже Нікa. – А я тaк кpacивo малювати ще не вмію…

***
Ніколи не варто поспішати з висновками. Адже часом наші діти є набагато розумнішими і мудрішими за дорослих.

З мережі

[Влад Бевх]

[Warisdeath]

Про батьківство.. Моя загадкова дитина вкотре втішила мене логічним мисленням та своїми діями.

Я, перевертаючи по колу квартиру в третій раз, у пошуках зниклого кросівка, почала ганяти в голові геть здичавілі ідеї. Наприклад: може, ото після вибухів в мене відбило пам'ять? А насправді я, для чогось сховала один кросівок, ну наприклад у холодильник..? І так, я дивилась у холодильнику, шафі, за вікном, під ванною, та у смітнику.. А, може сусідка, яка заходила, вступила у кросівок та вийшла.. Чи, блін домовики існують? Нєнуашо, куди міг зникнути кросівок? Красівий, кілька разів одягнутий, новий.. Цяя інтрига, почала мене вже потроху тягти до таблеток валідолу та комплексу вітамінів антистрес..

Але ж..

Отже, одного чудового ранку, мамина черешня, пішла до школи у двох різних кросівках. І все б нічого,( ну, фіг його знає, мода така, були ж - різні шкарпетки наприклад ) якби, кросівок не був мій.
По закінченні занять, мамина бусінка, забираючи речі з гардеробу, на хвилинку привідкрила очі і, отако дивлячись на різні кросівки, заявило - Оцей, не мій! - відставило в сторону, і гордовито з одним кросівком в пакеті, чудо мамине, поплентало додому в перезувному. Вдома, ні секунди не переживаючи, побачивши другий свій кросівок, мабуть вирішивши - чого, блін, тільки не трапляється у тому бентежному житті.. пішло чадо жити своє повсякденне життя.

Тобто, як один кросівок телепортувався додому, або ж, як його можна було забути ? - Жодна, от від слова взагалі жодна підла думка, нікого не спіткала. Так само, як і думка про те, що мама третій день шукає якийсь кросівок.. ну нема що їй робити мабуть.

Мабуть, так би я й шукала кросівок, якби дитя не простигло трошки і не було залишене вдома. А геть забембана пошуками мама, підозріло поглядаючи вже на усіх навколо, не дійшла висновку що ніхто крім молодшого одягти б його не зміг. Тож методом прискіпливо піджмурених очей, та вкрадливого трохи сиплячого голосу, допитала чадо. І бімба, ось воно.

А на запитання - А чому, ти не подумав про те, як ти йшов до школи, у якому взутті, чи хоча б, як твій кросівок опинився вдома? - Мамина конгфета знизала плечима, і сказала - ну, не цікаво було.