А в России чудеса! № 2

[Warisdeath]

Lis1980,

[Lis1980]

РПЦ допустила мастурбацию россиян только с благословения духовника и в исключительных случаях, например, для меданализов или чтобы избежать ложных обвинений в изнасиловании — если при этом нет страсти. Священник Игорь Сильченков отметил: массовая мастурбация или практика «для здоровья» остается грехом. Верующим следует остерегаться неверующих врачей.

[Warisdeath]

РПЦ допустила мастурбацию россиян только с благословения духовника

І бажано сам процес під наглядом цього духовника

От же ж їпануті

[Lis1980]

І бажано сам процес під наглядом цього духовника

И с молитвой в процессе.. ;)

Молиться за власть и начальников призвали россиян в РПЦ.

Верующим стоит особенно усердно молиться за власть и своих руководителей, ведь именно такие молитвы сейчас «наиболее действенные и своевременные», заявили в РПЦ.

[Влад Бевх]

По мнению людей анализирующих верхушку Кремля сейчас наиболее влиятельным лицом после Путина стал Юрий Ковальчук.
Сейчас его люди контролируют почти все ключевые направления включая армию (после отставки Шойгу и даунгрейда его клана).
А учитывая что Путин живет изолировано от социума и общается с внешним миром «через папочки» (Путин не умеет пользоваться ни компьютером ни смартфоном) то по факту Ковальчук сейчас правит Россией.

Отец — советский историк украинского происхождения Валентин Михайлович Ковальчук (1916—2013). Мать — Мирьям Абрамовна Ковальчук (Виро) (1918—1998), историк.

В 1974 году окончил физический факультет Ленинградского государственного университета. Доктор физико-математических наук (1985 год). В 1987—1991 годах — первый заместитель директора Физико-технического института имени Иоффе Академии наук СССР.

Ковальчук «известен своими антилиберальными и антизападными взглядами», а также конспирологическим мышлением.

Ковальчук «приверженец мировоззрения, сочетающего православный христианский мистицизм, антиамериканские теории заговора и гедонизм».

Юрий Ковальчук сыграл решающую роль в принятии Путиным решения о нападении на Украину. Так, по данным расследования, Ковальчук «убедил Путина, что Европа разделена противоречиями и сейчас лучшее время для быстрой операции».

[Lis1980]

Так и запишем.. тсарь не виноват.. ;)

[Warisdeath]

По мнению людей анализирующих верхушку Кремля сейчас наиболее влиятельным лицом после Путина стал Юрий Ковальчук.

Багато про це говорили і говорять.

Я коли прочитав, що він доктор фізико-математичних наук, то так напружився. Думаю, во блін, це ж раціо і логіка, прорахунки дій, розуміння причин і наслідків.
А в наступному реченні попустило))) коли прочитав що він відомий своїм конспірологічним мисленням. Фуух, все нормально і все гармонійно. Яке йшло таке і здибало. Який начальник, такі і підлеглі. Чи радникі, чи хто він там?
Коли фізик-математик

«приверженец мировоззрения, сочетающего православный христианский мистицизм, антиамериканские теории заговора и гедонизм».

то значить на росії все стабільно, а в оточенні путіна так тим більше.

Кажуть, що у нього ще брат є. Цікаво, він такий же?
Хоча, може я щось і сплутав про брата

[Влад Бевх]

Так и запишем.. тсарь не виноват.. ;)

Осень патриарха …

[Lis1980]

[Warisdeath]

А Портников по-іншому про цю подію. В сенсі про Козака

[Lis1980]

Каждый придумывает свое.. ;)

[Lis1980]

[Влад Бевх]

(С)
[Дам слово не мейнстримовым Z-никам, как они видят СВО со своей стороны, ибо нам с ними тут дальше жить]

Директор ЦАСТ Руслан Пухов: "Новая "Нормальность" войны. Большая война и демобилизованное общество.

Война не является нормальным состоянием человеческого общества и государства. Современная «тотализированная» (вовлекающая все общество) война - тем более. Состояние войны является абсолютным стрессом для всех аспектов национальной и государственной системы, в первую очередь вооруженных сил.

Современное же урбанизированное общество – принциально гражданское, не военное. СССР/Россия, как и большинство западных (и крупных азиатских) обществ, не знали войны много десятилетий.

Они фактически стали демобилизованными обществами. Они давно не применяли военных усилий и тем более сверхусилий, давно не мобилизовывались, давно не жертвовали ничем серьезным – ни жизнями, ни уровнем потребления, давно не переживали значительных потерь, давно не сталкивались с массированной военной пропагандой и военным информационным воздействием.

Демобилизованные общества уже на протяжении нескольких поколений не сталкивались со стрессом сверхусилий во время провозглашаемых государством «общенациональных» целей.

Напротив, в их идеологии господствовала идея, что масштабная «тотальная» война в духе двух мировых войн больше невозможна, поскольку она невыгодна для всех и масштабы издержек от такой войны будут в любом случае намного превосходить любой возможный выигрыш от нее. «Война не приносит прибыли и дивидендов, заведомо убыточна, и поэтому ее не будет!».

Будущее, как всегда, наступило внезапно! СВО никем не планировалась как война, а тем более как война длительная и затяжная. Но она таковой стала! И это оказало шоковое воздействие и на саму армию, и на власть, и на население.

Но сегодня, спустя два года, можно зафиксировать, что и власть, и армия, и население справились с этим шоком, адаптировались к реалиям большой войны. Это огромный успех, ведь в ином случае и единство нашей страны, и ее целостность оказались бы под большой угрозой.

Какие задачи для этого пришлось решить?

1. Адаптация совершенно неготовой к реальной войне армии к потребностям и задачам войны с тем, чтобы по крайней мере не проиграть войну, а лучше - выиграть ее.

2. Вооружение армии, адаптация и мобилизация промышленности.

3. Изыскание новых источников комплектования армии, причем на долгосрочной основе.

4. Преодоление экономического шока от введения тотальных западных экономических санкций.

5. Обеспечение долгосрочной экономической устойчивости.

6. Обеспечение в качестве главной сверхзадачи внутриполитической устойчивости при дефиците понимания населением целей войны и при любых возможных поворотах хода войны.

7. Обеспечение внутриполитической устойчивости при любых сценариях выхода из войны, в том числе «непопулярных».

Эти масштабные задачи к тому же во многом находились в противоречии друг с другом. Так, военные задачи требовали максимальной социальной и экономической мобилизации. Но это вело к росту социально-экономического напряжения - и тем самым подрывало внутриполитическую устойчивость. Ответ российской власти был неожиданен и креативен:

1. максимально избежать мобилизационных и кардинальных социально-модернизационных решений

2. вести войну на основе максимального использования и сохранения имеющихся структур и институтов, не прибегая к их чрезмерной «военизации» и излишней «массовизации».

3. Обеспечить максимальное ограждение общества от тягот войны, включая наиболее чувствительные мобилизационные тяготы, и сохранение образа нормальности и стабильности социальной жизни.

В целом речь идет об ограничении места войны в социально-политической повестке в целях сохранения устойчивости демобилизованного общества. Война в идеале должна стать чем-то вроде параллельной реальности, в которую вообще нецелесообразно вовлечение «посторонних». Такая задача решалась многими правительствами в истории, но пожалуй впервые сейчас она стоит и решается столь всеобъемлюще.

Принцип «демобилизации» распространяется не только на социальные институты, но и на военную систему. Лучше всего это видно на примере комплектования ВС РФ: сохраняются несколько систем комплектования, включая призыв срочников на военную службу. При этом срочников категорически нельзя использовать в боевых действиях. Исторически срочники являются в нашей армии одним из главных ресурсов вербовки контрактников. Однако не пошедшие на контракт срочники представляют собой впечатляющий образец «параллельного мирка» в армии воюющей страны. То же самое можно сказать о сохранении в ряде случаев в ВС РФ оргструктур и штатов мирного времени, об отказе от массового строительства укрытий и защитных сооружений вне зоны боевых действий и т.п. Все это - отражение «принципа демобилизации».

Зачем это нужно? Отказ от мобилизации населения на военную службу в период войны является ключевым для удержания общества в демобилизованном состоянии. Поэтому именно в сфере комплектования российская власть проявила чудеса изобретательности. Создана поистине выдающаяся систему постоянного пополнения воюющей армии вне традиционных механизмов массовой мобилизации. Тут используются:

во-первых, беспрецедентные объемы финансовых средств на привлечение и найм контрактного состава, позволившие не только обеспечить постоянный приток готовых воевать и умирать контрактников-наемников (до 30-40 тысяч человек в месяц, что позволяет компенсировать людские потери), но и впервые в отечественной истории сделавшие профессию солдата относительно высокооплачиваемой;

во-вторых, широкое привлечение заключенных под обещания амнистии;

в-третьих, использование механизма частных военных компаний;

в-четвертых, широкий найм иностранцев в первую очередь из бедных стран. Последние два варианта комплектования - совершенно новаторские для нашей военной машины.

Хотя частичной мобилизации полностью избегнуть не удалось, однако само ее проведение осенью 2022 г. было организовано таким образом, чтобы нимизировать ее политические эффекты для власти. Набор производился в первую очередь из низов и сельской местности и провинциальных малых городов, с наименьшим привлечением жителей мегаполисов и особенно Москвы.

Уже второй год власть избегает новых мобилизационных мероприятий, проявляя готовность идти на крупные финансовые и военно-оперативные издержки ради откладывания такого политически рискованного действия.

Мобилизация военной промышленности проводится также в первую очередь за счет ее развертывания и привлечения рабочей силы финансовыми стимулами.

Это во многих случаях сломало сложившуюся и устоявшуюся до того за три десятилетия типичную для отечественного ОПК картину «сверхоплачиваемые директора и менеджеры vs рабочие и инженеры, работающие за еду». Впервые у рабочих и квалифицированных специалистов в постсоветской оборонке появились деньги.

Фактически этот слой людей заинтересован в продолжении войны, которая увеличивает их благосостояние, а не тяготы. А крупные выплаты участникам боевых действий за ранение или за гибель создают эффект денежного дождя или сплошной выигрышной лотереи для многих жителей (членов семей) глубинки – впервые за всю их небогатую жизнь.

Откуда же деньги? Эффективно работает механизм взимания ренты с по-прежнему огромного топливного и сырьевого экспорта. Несырьевой и промышленный экспорт пал, но топливно-сырьевого пока что достаточно для финансирования войны без перекладывания экономических тягот на население. «Демобилизация», таким образом, активно работает и в экономическом отношении.

Одновременно власти в целях демобилизации общества применяют широкий арсенал приемов информационной войны. Данная система оказалась в высшей степени эффективной и фактически изолировала основную часть населения от негативных новостей о ходе войны.

Война в СМК предстает сплошной цепью успехов, ставя население в положение болельщиков победоносной сборной, которым при этом тяжелые и опасные реалии войны лично не грозят. «Принцип демобилизации» работает и здесь!

Итак, мы должны констатировать большие успехи российской власти в деле адаптации нашего демобилизованного общества к большой войне. Эти успехи позволяют планировать «забег на длинную дистанцию» в виде длительной войны на истощение противника.

По мере истощения будут появляться «окна возможностей» для выхода из войны на приемлемых для России условиях. Главный же вопрос для российской стороны состоит в том, насколько долго удастся сохранять нынешнюю «демобилизационную систему».

[Warisdeath]

Директор ЦАСТ Руслан Пухов: "Новая "Нормальность" войны. Большая война и демобилизованное общество.

Він з таким захопленням розписав цю їхню нормальність. (До речі, розписав так, як воно є насправді). Що все у них проходить лагідно і аж райдужно. Що влада така мудра і так піклується про своє населення, що населення живе своє щасливе життя від цієї турботи.
Тільки він не сказав про саме головне. А які досягнення від всього цього? Досягнення саме з їхнього боку. Тобто з точки зору загарбника. З нашого боку зрозуміло, що ми скажемо ого як далеко вони просунулися, бо для нас кожний метр наш і залитий нашою кров'ю. А от з точки зору того, хто прийшов забрати, який результат при описаній автором нормальності? І щоб жити в цій нормальності чого їм очікувати в майбутньому від всього цього?

А так да, виглядає все більш-менш нормально.

П.С.
Мля, у них навіть нормальність ненормальна.

[Lis1980]

[Warisdeath]

Каждый придумывает свое.. ;

Та нє. Це просто різні погляди.
Кац побачив навіть якийсь проблеск надії в тому, що апаратчик, наближений кадр до путіна виходить живим з апарату. Для нього, як для росіянина, напевно це щось на кшталт надії. А Портников навпаки стверджує, що все це мішура і замилування очей перед Заходом.

Ось ще його сьогоднішній допис в ФБ про Козака.

Віталій Портников, ФБ:

Під час моєї полеміки з Юлією Латиніною, російською публіцисткою, вона, насамперед зацікавлена в тому, щоб українці усвідомили свою цивілізаційну наближеність до Російської імперії й навіть пишалися тим, що розбудовували її разом із росіянами, трохи саркастично запитала мене, як я ставлюся до внеску Олександра Безбородька – одного зі стовпів катерининської Росії. І була дещо здивована тим, що постать цього державника не викликає в мене ані найменшого захоплення чи поваги. Ба більше, внесок Безбородька та інших катерининських можновладців в історію я сприймаю з огидою. Навіть якби я народився росіянином, це викликало б у мене почуття сорому. Бо пишатися участю державного діяча у завоюванні чужих земель і знищенні цивілізаційних можливостей для цілих народів – як це було з Безбородьком і Кримом – може лише той, хто виправдовує зло.

Але я не народився росіянином і навіть українцем не народився. Я народився євреєм. І мені ні на мить не спадало на думку пишатися досягненнями Льва Троцького – хоча з погляду впливу на перебіг цивілізації цей політик, безперечно, переважає десятки Безбородьків та інших імперських діячів. Адже його уявлення про «світле майбутнє» змінили – я б сказав, зруйнували – цивілізацію й відкрили дорогу до кривавих катастроф ХХ сторіччя для цілого світу. Але я завжди усвідомлюю: не можна пишатися тими, хто, хай і споріднений з тобою, проте служить злу й ненависті.

Ми часто виправдовуємо роль таких людей у політиці тим, що «в них не було вибору». Але вибір є завжди. І коли людина використовує свої здібності для легітимізації зла, стаючи завдяки цьому історичним персонажем, вона не може викликати поваги. Ми звикли називати таких людей «яничарами». Але й це не зовсім правда. Бо яничарами ставали ті, кого з дитинства виховували в імперській ідеології, кого змалку відірвали від власних коренів і хто не мав жодної цивілізаційної альтернативи. У буквальному сенсі – вони навіть не могли уявити, що така альтернатива існує. Із цієї точки зору система виховання майбутніх найманців була в Османській імперії досконалою – і саме ця пастка стала однією з причин її неминучого краху.

Але українські «яничари» – це зовсім інше. Вони не були позбавлені альтернативи. Вони свідомо обирали чуже як інструмент для власного зростання й збагачення. Так, співвітчизникам, як псам, залишалися кістки від їхнього «успіху», й ми чомусь маємо за це вічно дякувати.

Українців, які брали участь у розбудові Російської імперії, Радянського Союзу чи путінської Росії, виховували українцями. Вони робили власний вибір і ніколи не вважали це зрадою. Бо їхній світ існував не у категоріях честі чи гідності, а у категоріях бідності й багатства, підлеглості й влади, наближеності до монарха чи вождя. Це були нелюдські категорії. І так вони втрачали не лише свою українську ідентичність, але й людську подобу. Вони ставали бездушними, мстивими механізмами в чужій імперській системі. І жоден із них, на мою думку, так і не усвідомив, у яке провалля він потрапив, яку країну зрадив і якій справі служив.

Це повною мірою стосується і Дмитра Козака, якого сьогодні намагаються представити в західних медіа як «миролюбця», змушеного залишити Кремль, бо він начебто не зміг переконати Путіна відмовитися від силового загарбання України. Але Дмитро Козак зробив свій вибір свідомо, у дорослому віці. Так, можна сказати, що він почав кар’єру ще тоді, коли незалежної України не існувало. Але хіба йому бодай на мить спадало на думку застосувати свої здібності для служби новій українській державі? Ні, бо він чудово розумів: служба Росії, російській мафії, російській владі принесе йому набагато більше грошей і шансів опинитися на вершині. І не треба розповідати, що це «логічний вибір радянської людини». У 1991 році і я, і Козак жили в Росії. Обидва мали право на громадянство РФ. І перед обома була відкрита можливість кар’єри в Україні.

Я відмовився від можливості мати російське громадянство, від спокусливих професійних пропозицій – працював для українських медіа за гроші, яких ледве вистачало на обід у московському ресторані, шукав можливостей для власного зростання й виживання – тоді, коли ніхто в Україні не міг мене підтримати. Постійно стояв у чергах на реєстрацію у міліції під насмішкуватими поглядами, бо ж мав паспорт «третього сорту». А Козак у цей час робив кар’єру поруч із Путіним. То в кого був вибір, а в кого ні? Виходить, у мене – єврея – не було, а в нього, українця, – був. Серйозно?

Тому це не «дитячий випадок», а свідома зрада. Тим більше, що останні десятиліття свого життя цей «ефективний менеджер» присвятив загарбанню України й Молдови, створенню умов для того, щоб ці дві країни зникли з політичної карти світу й перетворилися на російські колонії. Нам просто пощастило, що він виявився недостатньо ефективним. А чому? А з тієї простої причини, що Козак, сам будучи зрадником, вважав усіх навколо потенційними зрадниками. Він щиро вірив, що людей із його рідних теренів можна легко купити грошима й обіцянками. Він прорахувався й примусив прорахуватися інших. І саме це стало прологом до його падіння. А зовсім не міфічне «миролюбство».

[Влад Бевх]

росія вирішила аж настільки змавпувати Євробачення, що на їх інтербаченні переміг гей.

ШТОШ

[Lis1980]

(с)
В семье должно быть всё поровну: Тигран — в коме, Симоньян — с раком.

И как после такого не поверить в карму?

Парики..

[Lis1980]

Все идёт по плану.. ;)

Россияне готовы к «дополнительной нагрузке» ради Путина — Песков.

«Подавляющее большинство населения нашей страны абсолютно консолидировано вокруг президента Путина. Это абсолютно непреложный факт. Он хорошо известен, и вряд ли кто-то может это оспаривать. Те, кто поддерживает президента Путина, готовы ли они на какую-то дополнительную нагрузку в нынешних условиях? У меня нет сомнений, что готовы», — сказал пресс-секретарь Путина Дмитрий Песков в эфире «Радио РБК».

[Lis1980]