FORUMMG.info

Для того, щоб увести в оману німецький патруль, не треба знати німецьку мову. Досить розмовляти російською з німецьким акцентом.

Аби захопити будь-який об'єкт, як би пильно він не охоронявся, досить мати диверсійну групу з п'ятьох бійців. Максимум – із семи. Для охорони будь-якого об'єкту досить мати таку ж групу, позаяк вона в змозі успішно стримувати будь-яких німецьких диверсантів чисельністю аж до полку парашутистів.

Німецький солдат в польовому однострої Вермахту, з петличками обер-єфрейтора танкових військ та бляхою польової жандармерії на грудях – завжди есесівець.

Солдати та офіцери Вермахту, які потрапили в полон, завжди знають російську мову, мають при собі повний комплект секретних документів армійського та фронтового значення, окрім того – починають видавати військові таємниці ще на бігу, побоюючись, що їх хтось вб'є, а вони не встигнуть все докладно розповісти.

В будь-якому партизанському загоні є принаймні один зрадник. Впізнати його можна по українському прізвищу, українізмам у мові та страшенній ненажерливості.

Якщо в партизанському загоні, військовій частині або польовому шпиталі є принаймні одна молода дівчина – то, з одного боку, вона завжди, навіть вночі, або під час важкої операції на серці, причепурена, завита, охайна та носить коротку військову спідницю з красивими колготками, з іншого ж – їй несуть квіти, закохуються в неї та планують спільне з нею життя після війни цілими відділами та взводами. Зазвичай, вона трагічно гине.

Якщо диверсійна група буває відрізаною від своїх потужними заслонами супротивника, поблизу обов'язково трапляється хлопчина-пастушок з табуном коней, картою місцевості та дідом-лісником, який має короткохвильового радіопередатчика.

Син полку завжди доживає до Перемоги й в наші дні крокує в строю ветеранів-однолітків з колорадською стрічечкою РОА на грудях.

Найслабкіше місце в будь-якого німецького танку – його гусениці. Їх завжди можна підірвати ціною власного життя та осколкової гранати. Цей технічний недолік щезає сам собою, якщо до німецького танку посадовити радянський екіпаж.

Краще за всіх воюють колишні зеки, яким мудрий та улюблений Сталін дав шанс виправдатися перед Батьківщиною за минулі злочини проти народу.

Німецькі солдати вбиваються партіями не менш за три-п'ять осіб на кожний вистрілений набій. Кинута граната вбиває не менш за відділок з приданим мінометним розрахунком.

Поляки, французи та інші туземні допоміжні війська бодай чогось варті лише в тому випадку, коли перебувають під командою радянських лейтенантів, випускників прискорених командирських курсів.

Командири з прізвищами, які закінчуються на -ко, -ян або -швілі зазвичай воюють гірше за командирів з прізвищами, які закінчуються на -ов.

При прийнятті на озброєння до Радянської армії, всі "вілліси", "доджи 3/4" та "аерокобри" автоматично перетворюються, відповідно, на "газики", полуторки та Як-3.

Кучність бою автомата ППШ та кулемета Дегтярьова дозволяє успішно "осліплювати" німецького механика-водія танка протягом принаймні півгодини.

Німецькі солдати завжди ходять із закатаними рукавами й губними гармошками. Навіть в патрулі. Навіть зимою.

"Ach, mein lieber Augustin" та "Марш єгерів" Дмитра Шостаковича є офіційними мелодіями Вермахту.

Євреї брали участь у війні виключно в якості в'язнів концтаборів. Винятком були євреї, які входили до складу вищого командування РККА до війни та винні в трагічному відступі перших воєнних днів.
Дід Панас