Нож как оружие

[Влад Бевх]

По поводу Ваших слов,это все зависит в чьи руки его вложить

Від того кинджал не стане ножом. Пеніс не претвориться у вагіну в чиї руки його не вкладати.

[Влад Бевх]

Славко Артеменко
5 июль 2022 г. ·
Серед майстрів бойових мистецтв кінця 19-початку 20 ст. першим за потребу мати комплекс прийомів бою відімкненим багнетом став говорити Альфред Хаттон. Його комплекс (див. «Холодна сталь» 1890 р.) мав за основу трактат Мароццо – стару добру італійську школу. Інша справа, наскільки її опанував сам Хаттон….
Саме поширення коротких багнетів, на кшталт німецьких вз. 71/84, 84/98 – з клинком довжиною коло 25 см, викликало потребу опрацювання для них прийомів бою «як ножем». Але голос Хаттона, який говорив також за прийоми бою поліційним кийком та навіть за метання ножів, так і лишився не почутим. Швидко по тому гору взяли прибічники французького фехтування на гвинтівках з примкнутими багнетами. В цій техніці важила передо всім глибина (відстань) випаду, тому й багнети робили якнайдовші.
Бойовий ніж був наново «відкритий» на Балканах. Власне, його там і не «губили». Балкани, зокрема, Сараєво чи Тирново були центрами ножового ремесла. Вироби, переважно, ромських ковалів були поширені аж до Карпат. З 1860 рр. коли на Балканах оселились черкеси - мухаджири з Російської імперії в регіоні швидко поширилися киндажали-«кама» (тур. клин). Виникли їх місцеві відміни – з крижем та менших розмірів. Натомість, примкнутий багнет так і не став популярною зброєю османської піхоти. Османські вояки надавали перевагу довгому ножу (тур. салдірма). Те ж саме можна сказати і за їх супротивників. В Сербії розробили та прийняли на озброєння парамілітарних відділів четників(?) штурмовий ніж зр. 1912 р. (серб. jurišni nož M-1912). За взірець взяли поширену на той час комітську/четницьку каму. За розмірами 36 см та вагою – 370 г. кинджал відповідав «короткому» багнету до гвинтівки Маннліхера чи Маузера. Двосічний клинок довжиною 24 см та шириною 28 мм був достатньо довгий, щоб нанести глибоке поранення навіть через зимовий одяг та спорядження, та під незручним кутом. Металевою голівкою можливо було наносити удари, разом з тим, ніж був важкий.

[Влад Бевх]

Славко Артеменко
4 июль 2022 г. ·
Ніж Довбуша

Олекса Жолоб, котрий добре знав обидвох Добощуків, оповідав в суді за зброю Олекси (?-1745) та Івана (?-1766) так: ватажки опришків були озброєні – рушниця (тешинка) через плечі, при боці палаш, за поясом – топірець і дві пари пістолетів, в руці рогатина, при поясі висів зазвичай ніж, так званий чепелик. Це слово походить від чеського Čepel – клинок, залізко (полоса) ножа. Дослідники вважають, що в 17-першій половині 18 ст. горяни щє не носили широкі шкіряні череси, ця мода пізніша. На малюнку кінця 17 – початку 18 ст., що зображує сторожу Текелі – володаря угорських Карпат, ніж в піхвах звисає на ремені, як і в описі Жолоба. За формою піхов він виглядає звичайним, кінчастим, з нахилом руків’я.
Відомий опис ножа славетного опришка, що його використав зокрема Хоткевич («Довбуш» перед 1938 р.) походить з книги Августа Бельовського (1806 – 1876), дослідника Покуття та директора «Осоолінеуму» у Львові. Книга «Покуття» була видана 1857 р. Повний опис ножа, приписуваного Іванові Добощукові, є таким: «різновид стилету (кинджалу), простої роботи, з різака викроєний,широкий та незанадто кінчастий, з короткою ручкою та мосяжною оправою, закінченою в формі кінських копиток. На одному боці його незграбно вижолоблений такий напис…». Шрифт оригінального напису не вказаний. Бельовський приводить його так: « Ivan Doboszkuk slawny zboinyk / Horski pered smertio smertio (tak!) swojo / Zlozyl toi Ryzak w czerkwi Beniaszki / На другій стороні слова Od toho Ryzaka zahib z ruk Do(boszoz)uka / …. Дальший стих з іменем жертви витертий, лишився лише слід (тінь), що його зовсім не можна прочитати.» Бельовський вважав, що це було ім’я якоїсь особи, впливової в суспільстві горян, його стерли щоб не дратувати нащадків. «Беняшка» це с. Беньова – нині в Турківському р-ні Львівської обл. Село було розташоване на обидвох берегах р. Сян. Мешканці західної частини були насильницьки переселені по Другій світовій війні. Рештки церкви на західному боці ніби зберіглися. За інформацією Бельовського станом на 1857 р. (?) ніж, приписуваний Іванові Добощукові, був у власності «Яна Товарницького, обивателя львівського». Можливо, це Ян Товарницький (Jan Towarnicki), він був суддею в Калуші (1868) та Сяноку (1876). В інтернеті є зображення ножа, що його приписують Іванові Добощуку, але без посилань на місце знаходження. Виріб – з кістяним череном в стилі османських кинджалів 19 ст., виглядає щонайменше – відновленим, а можливо – і стилізацією. За формою перехрестя – це мисливський ніж 18 ст. Напис виглядає кирилицею.