Просто интересные исторические факты.

[Влад Бевх]

"...В год 6420 (912). Послал Олег мужей своих заключить мир и установить договор между греками и русскими, говоря так: "Список с договора, заключенного при тех же царях Льве и Александре. Мы от рода русского - Карл, Инегелд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуды, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лидул, Фост, Стемид - посланные от Олега, великого князя русского, и от всех, кто под рукою его, - светлых и великих князей, и его великих бояр, к вам, Льву, Александру и Константину, великим в Боге самодержцам, царям греческим, для укрепления и для удостоверения многолетней дружбы, бывшей между христианами и русскими, по желанию наших великих князей и по повелению, от всех находящихся под рукою его русских."

[Влад Бевх]

Будущий лауреат Нобелевской премии по физике Игорь Тамм попал в плен к одному из отрядов батьки Махно.
Его отвели к атаману -"бородатому мужику в высокой меховой шапке, у которого на груди сходились крест-накрест пулеметные ленты, а на поясе болталась пара ручных гранат и огромный пистолет."
Колоритный боец "за народное счастье" угрюмо произнес:
— Сукин ты сын, агитатор и шпиён , ты зачем подрываешь вольную Украину!? Мы будем тебя убивать!
— Вовсе нет, - ответил Игорь Тамм. - Я профессор Одесского университета, и приехал сюда добыть хоть немного еды.
— Брехня! - воскликнул атаман. - Какой же ты профессор?
— Я преподаю математику, - сообщил ученый.
— Математику?...- переспросил атаман. - Ну тогда найди мне оценку приближения ряда Макларена первыми n-членами. Решишь - выйдешь на свободу, а если нет - расстреляю.
Игорь Тамм не мог поверить своим ушам: предложенная ему задача относилась к довольно узкой области высшей математики. С дрожащими руками и под дулом винтовки он сумел-таки вывести решение и показал его атаману.
— Верно! - произнес атаман, - теперь я вижу, что ты и вправду профессор. - Ну что ж, ступай домой.
Нобелевский лауреат Игорь Тамм так никогда и не узнал фамилию того махновского математика. Кто это был - неизвестно, его имя поглотила бурная революционная круговерть и пожар гражданской войны...

[Влад Бевх]

13.12.1577 - гетьмана Івана Підкову проголошено господарем Молдовського князівства. Козаки Чапа, Бурла і Стефан стали маршалком, гетьманом і писарем.

[Влад Бевх]

Кимоно для мальчиков 1930-х годов.
Япония.

[Warisdeath]

Власниця прибуткового будинку американка Мері Андерсон взимку 1902 року під час поїздки в міському трамваї Нью-Йорка помітила, що, незважаючи на морозний день, машиніст їхав з відкритими стулками вітрового скла, оскільки йому треба було постійно змахувати дощ і сніг.
Переднє вікно тролейбуса було розроблено для видимості у часи негоди; однак багатовіконна система лобового скла працювала дуже погано. Тому, щоб очистити приціл, водієві потрібно було відкрити вікно, нахилитися з транспортного засобу, або зупинити машину, щоб вийти на вулицю, щоб протерти лобове скло руками. Андерсон, яка не була не інженером, а підприємцем, визначила проблему та її можливості. Вона передбачила щітку склоочисника, якою водій візка може керувати зсередини. Тоді рідко кому спадало на думку усунути проблему. Це було те, що водії просто приймали і мали справу з цим.

Повернувшись додому в Алабаму, вона найняла конструктора, який розробив для неї очищувач лобового скла з ручним керуванням. За її замовленням місцева компанія виготовила робочу модель склоочисника. Подавши заявку, в 1903 році Андерсон отримала 17-річний патент на склоочисник. Патентна заявка була подана 18 червня 1903 р., а 10 листопада 1903 р. патентне відомство США присвоїло патент Андерсон номер 743 801 за її пристрій для миття вікон.

Її пристрій складався з важеля всередині автомобіля, який керував гумовою щіткою на зовнішній стороні вітрового скла. Важелем можна було керувати, щоб змусити підпружинений важель рухатися вперед-назад по лобовому склу. Противага була використана для забезпечення контакту між склоочисником та вікном. Для забезпечення контакту між склоочисником і вікном використовувалася пружина. За допомогою важеля підпружинену щітку можна було рухати зліва направо по вітровому склі.
За бажанням пристрій можна було легко зняти після закінчення зими. Подібні пристрої були зроблені раніше, але пристрій Андерсон був першим ефективним пристроєм для очищення лобового скла. Простий механізм і основна конструкції Андерсон залишились майже однаковими, але суттєвою відмінністю склоочисників сьогодні є те, що склоочисники Андерсон могли бути зняті, коли це не було потрібно.

У 1903 році, коли Андерсон подала заявку на патент, машини не були дуже популярними. Автомобіль Генрі Форда Model А ще навіть не виготовлявся. Тому, коли Андерсон намагалася продати права на свій винахід через відому канадську фірму Dinning and Eckenstein в 1905 році, вони відхилили її заявку. Вони стверджували, "ми не вважаємо, що це має таку комерційну цінність, яка б гарантувала наше проведення його продажу". Крім того, багато хто не міг зрозуміти значення її винаходу і наголошував на ризику, що водій буде відволікатися на роботу пристрою та рухомих склоочисників. Лише в 1922 році. Компанія Cadillac вперше поставила склоочисник Мері Андерсон на своє авто.

Після закінчення терміну дії патенту в 1920 р. виробництво автомобілів зросло в геометричній прогресії і склоочисники, що використовують базову конструкцію Андерсон, стали стандартним обладнанням.
У 1922 році водіння стало більш популярним, і на особистих транспортних засобах ще нічого не було для очищення лобового скла. Каділлак подумав, що вони повинні взяти винахід Андерсон на автомобілях і застосувати його до своїх власних транспортних засобів. Так вони і зробили, Cadillac почав встановлювати склоочисники на своїх особистих автомобілях. Таким чином Cadillac став першим виробником автомобілів, який застосував склоочисники як стандартне обладнання.

[Warisdeath]

Джозефіна Кокрейн — американська винахідниця, донька інженера й онука Джона Фітча, конструктора першого американського пароплава. Розробила й побудувала в 1886 році першу механізовану посудомийну машину.

У 1858 році Джозефіна вийшла заміж за Вільяма Кокрана, взяла прізвище чоловіка, але записала її трохи інакше - Кокрейн.

До одруження її чоловік невдало намагався знайти золото, як і багато його сучасників, але після весілля почав займатися торгівлею і політичною діяльністю. Причому досить успішно. Кокрана розбагатіли і переїхали в особняк, де влаштовували звані обіди.

Згодом саме ці обіди і привели Джозефіну Кокрейн до ідеї про посудомийну машину. Справа в тому, що фарфор, який вони використовували під час прийому гостей, був з колекційних китайських сервізів, які перебували в сім'ї з XVII століття. Джозефіну дуже засмутило, що слуги під час миття посуду були дуже недбалі з її реліквією і деякі страви були пошкоджені.

В черговий раз недорахувавшись дорогоцінних тарілок, мадам Кокрейн вирішила мити посуд сама і навіть робила це протягом декількох днів, але, мабуть, їй це швидко набридло. Тоді, згідно з легендою, Джозефіна і вимовила свою історичну фразу: «If nobody else is going to invent a dishwashing machine, I'll do it myself!» («Якщо ніхто не збирається винаходити посудомийну машину, я займуся цим сама!»)

Трохи пізніше життя дійсно змусила її сконцентруватися на винахід нової машини. У 1883 році, коли Джозефіні було 45 років, помер її чоловік, залишивши величезні борги.

Щоб вирішити фінансову проблему, ідею про посудомийні агрегат довелося перетворити в засіб отримання доходу. У сараї за будинком Кокрейн спільно з механіком Джорджем Баттерсі створила першу придатну до практичного використання посудомийну машину і 28 грудня 1886 року одержала на неї патент.

Принцип роботи свого винаходу в патентному листі Кокрейн пояснювала так: «Мій винахід має відношення до вдосконалення машин для того, щоб мити посуд під безперервним потоком мильної піни або чистої гарячої води, яка постачається до кошику, що тримає стійки і клітини, що містять страви, в той час як кошик обертається ».

Кокрейн з Баттерсі виміряли десятки видів різної посуду - чашок, кухлів, ложок, тарілок, глечиків, бутлів. Після чого спроектували спеціальну скриньку, всередині якого розташували тримачі для посуду, схожі на сучасні. Посуд в апараті залишався нерухомим, а вода циркулювала, тим самим очищаючи вилки, блюдця і дорогоцінні страви.

А працювало це все у Джозефіни, як у справжньої правнучки Джона Фітч і дочки Джона Гаріса, за рахунок парового двигуна, який не тільки обертав кошик з посудом, але ще і одночасно кип'яти воду для миття.



Спочатку Кокрейн розраховувала, що її винахід буде затребувано в домашньому господарстві. Але його ціна тоді становила 150 доларів, що зараз еквівалентно приблизно 5000 доларів США. Це було дійсно дорого, адже платити прислузі за ту ж роботу було набагато дешевше, а розторопна дружина взагалі робила це безкоштовно.

28 грудня 1886 року вона отримала патент на свій винахід, а першого квітня 1893 року Джозефіна Кокрейн представила свою посудомийну машину на Всесвітній виставці в Чикаго, де винахід справила справжній фурор і де вона отримала приз за «найкращу механічну конструкцію». Чутка про це росповсюдилася і незабаром Джозефіна Кокрейн почала отримувати замовлення від ресторанів і готелів у Іллінойсі. На неї посипалися замовлення від готелів і ресторанів, лікарень і університетів. Але в будинках такий пристрій ставили як і раніше дуже рідко.

Свою невдачу на споживчому ринку винахідниця пов'язувала з тим, що, коли справа доходить до покупки кухонного приладу вартістю 75 або 100 доларів, домогосподарки починають думати про те, що ще вони могли б зробити на ці гроші.

Кокрейн вважала, що, хоча жінки ненавидять мити посуд, вони ще не навчилися думати про те, що їх час і комфорт теж коштують грошей. А з іншого боку, чоловіки не розглядали можливість покупки дорогого кухонного приладдя, в той час як великі витрати на обладнання для їх офісів вони вважали виправданим.


У пристроя були і противники, яким посудомийна машина не подобалася не тільки через її високу ціну. Представники церкви називали її «аморальної» або «породженням пекла», але більше ненависті до нового апарату виявляли посудомийки, які переживали, що машина відбере у них роботу.

Незважаючи на успіх і нападки, винахідниця постійно удосконалювала свій пристрій, запатентувала дизайн і в 1897-му відкрила перший в світі завод з виробництва посудомийних машин, а також організувала власну фірму, яка займалася розповсюдженням «мийок Кокрейн».

Джозефіна померла від інсульту в 1913 році у віці 74 років. Остання її модернізація додала посудомийній машині систему ополіскування посуду, що обертається, відцентровий насос і шланг для зливу води.

Після того, як Кокрейн не стало, її компанія перейшла до іншого власника. У 1940 році під торговою маркою Kitchen Aid вона стала частиною корпорації Whirlpool, в яку входить і зараз.

[Lumen]

Warisdeath,

[Влад Бевх]

Сколько стоил крепостной
В 1782 году по требованию капитана второго ранга Петра Андреевича Борноволокова была произведена опись имущества его несостоятельного должника — капитана Ивана Ивановича Зиновьева. Чиновники скрупулезно записали и оценили все — от ветхого помещичьего дома до утвари, живности и крестьян:
«В Чухломской округе в волости Великой Пустыне в половине усадьбы Мальцовой…
В оном дворе скота:
мерин рыжий, летами взрослый, по оценке 2 рубля,
мерин пегий 12 лет, по оц. 1 руб. 80 коп.,
мерин чалый 9 лет — 2 руб. 25 коп.,
мерин рыжий 5 лет — 3 руб. 50 коп.,
кобыла вороная, летами взрослая — 75 копеек;
кобыла чалая, летами взрослая — 95 копеек.
Рогатого:
6 коров, каждая корова по 2 рубля 10 коп., по оценке на 12 руб. 60 к.,
7 подтелков, каждый по 25 копеек, по оценке 1 руб. 75 коп.;
10 овец, каждая по 40 к., по оценке на 4 руб.;
9 свиней, каждая по 20 коп., на 1 руб. 80 к.
Птиц:
гусей 3, по оценке 75 коп.;
кур индейских 2, петух 1, по цене 75 коп.,
уток 2, селезень 1, каждая по 7 копеек;
кур русских 15, петухов два, каждые по 2 коп. с половиною, на 45,5 коп.
На том дворе амбар хлебный, крыт по бересту драницами, по оценке 1 руб. 50 коп.;
в нем разных родов хлеба:
ржи 5 четвертей, по оценке 4 руб. 80 коп.,
пшеницы 1 четверть — 2 руб.,
овса 6 четвертей — 4 руб. 80 коп.».
Подробнейше оценили и всех крепостных капитана Зиновьева:
«Во оном дворе дворовых людей:
Леонтий Никитин 40 лет, по оценке 30 р.
У него жена Марина Степанова 25 лет, по оценке 10 рублей.
Ефим Осипов 23 лет, по оценке 40 р.
У него жена Марина Дементьева 30 лет, по оценке 8 рублей.
У них дети — сын Гурьян 4 лет, 5 рублей,
дочери девки Василиса 9 лет, по оценке 3 р.,
Матрена одного году, по оценке 50 к.
Федор 20 лет по оценке 45 руб.
Кузьма, холост, 17 лет, по оценке 36 рублей.
Дементьевы дети.
У Федора жена Ксенья Фомина 20 лет, по оценке 11 рублей,
у них дочь девка Катерина двух лет, по оценке 1 руб. 10 к.
Да перевезенный из Вологодского уезда из усадьбы Ерофейкова Иван Фомин, холост, 20 лет, по оценке 48 рублей.
Девка Прасковья Афанасьева 17 лет, по оценке 9 рублей.
Во оной усадьбе Мальцове крестьян:
во дворе Июда Матвеев 34 лет, по оценке 24 руб. 50 коп.
У него жена Авдотья Иванова 40 лет, по оценке 4 руб. 25 коп.
У них сын Лаврентий 4 лет, 1 руб. 60 коп.
Дочери: девка Дарья 13 лет, по оценке 4 рубля,
Татьяна 9 лет, 3 руб. 70 коп.
Да перевезенный из Белозерского уезда из деревни монастырской, во дворе, Василий Степанов 25 лет, крив, по оценке 18 руб. 40 коп.
У него жена Наталья Матвеева 40 лет, по оценке 3 руб. 50 коп.
У них дети, сыновья:
Григорий 9 лет, по оценке 11 руб. 80 коп.,
Федор 7 лет, по оценке 7 руб. 90 коп.
Да оставшийся после умершего крестьянина Никиты Никифорова сын Григорий 13 лет, по оценке 12 руб. 25 коп.».

[Влад Бевх]

Блатари
Шаламов В. Колымские рассказы.
Стр 556 
Блатари - большие талмудисты. Для того, чтобы обеспечить наилучшее выполнение воровских законов, время от времени устраивают "правилки", повсеместные подпольные собрания, где и выносятся решения, диктующие правила поведения применительно к новым условиям жизни, производятся (вернее, утверждаются) замены слов в вечно меняющемся воровском лексиконе, <блатной фене>. 
Все люди мира, по философии блатарей, делятся на две части. Одна часть - это <люди>, <жульё>, <преступный мир>. <урки>, <уркаганы>, <блатари> и т.п. Другая - фраера, то есть <вольные>. Старинное слово <фраер> - одесского происхождения. В <блатной музыке> прошлого столетия много жаргонных еврейско-немецких слов. 
<Мне говорят, что я подлец. Хорошо, я - подлец. Я подлец, и мерзавец, и убийца. Но что из этого? Я не живу вашей жизнью, у меня жизнь своя, у неё другие законы, другие интересы, другая честность!> - так говорит блатарь. 
Ложь, обман, провокация по отношению к фраеру, хотябы к человеку, который спас блатаря от смерти, - всё это не только в порядке вещей, но и особая доблесть блатного мира, его закон. Лживость блатарей не имеет границ, ибо в отношении фраеров (а фраера - это весь мир, кроме блатарей) нет другого закона, кроме закона обмана - любым способом: лестью, клеветой, обещанием...
Стр 558 
Вор покрупнее, <авторитетнее> (слово <авторитет> в большом ходу среди воров - <заимел авторитет> и т.п.), физически сильнее держится угнетением воров поменьше, которые таскают ему пищу, ухаживают за ним. И если приходится кому-то идти работать, то на работу посылаются свои же товарищи послабее, и теперь от них, этих своих товарищей, блатная верхушка требует того же, что требовала раньше от фраеров. 
Грозная поговорка <умри ты сегодня, а я завтра> начинает повторяться всё чаще и чаще во всей своей кровавой реальности. Увы, в блатарской поговорке нет никакого переносного смысла, никакой условности.
Стр 559 
Было бы большой ошибкой думать, что понятия <пить>, <гулять>, <развратничать> одинаковы с соответствующими понятиями фраерского мира. Увы! Всё фраерское выглядит крайне целомудренно в сравнении с дикими сценами блатарского быта. 
В больничную палату к блатарям - больным (симулянтам и аггравантам, конечно) добирается (то ли по вызову, то ли по собственному почину) какая-либо зататуированная проститутка или <городушница>, и ночью (пригрозив дежурному санитару ножом) возле этой новоявленной святой Терезы собирается компания блатарей. Все, кто имеет <жульническую кровь>, могут принять участие в этом <удовольствии>. Задержанная, не смущаясь и не краснея, объясняет, что <пришла выручить ребят - ребята попросили>. 
Блатари все - педерасты. Возле каждого видного блатаря вьются в лагере молодые люди с набухшими мутными глазами: <Зойки>, <Маньки>, <Верки> - которых блатарь подкармливает и с которыми он спит. 
В одном из лагерных отделений (где не было голодно) блатари приручили и развратили собаку-суку. Её прикармливали, ласкали, потом спали с ней, как с женщиной, открыто, на глазах всего барака. 
В возможность обыденности подобных случаев не хотят верить из-за их чудовищности. Но это - быт.
Стр 575 
Вся воровская психология построена на том давнишнем, вековом наблюдении блатарей, что их жертва никогда не сделает, не может подумать сделать так же, как с лёгким сердцем и спокойной душой ежедневно, ежечасно рад сделать вор. В этом его сила - в беспредельной наглости, в отсутствии всякой морали. Для блатаря нет ничего <слишком>.
Стр 579 
Блатной мир знает два разряда женщин - собственно воровки, чьей профессией являются кражи, как и у мужчин-блатарей, и проститутки, подруги блатарей. Обычно сожительница какого-либо вора, воровка участвует нередко в разработках планов краж, в самих кражах. Вовсе исключено, что воровка может <жить> с каким-либо фраером. 
Проститутки - вторая, большая группа женщин, связанная с блатным миром. Это - известная подруга вора, добывающая для него средства к жизни. Само собой, когда надо, проститутки участвуют и в кражах, и в <наводках>, и в <стрёме>, и в укрывательстве и сбыте краденого, но полноправными членами преступного мира они вовсе не являются. 
Потомственный <урка> с детских лет учится презрению к женщине. <Теоретические>, <педагогические> занятия чередуются с наглядными примерами старших. Существо низшее, женщина создана лишь затем, чтобы насытить животную страсть вора, быть мишенью его грубых шуток и предметом публичных побоев, когд а блатарь <гуляет>. Живая вещь, которую блатарь берёт во временное пользование. 
Послать свою подругу-проститутку в постель начальника, если это нужно для пользы дела, - обычный, всеми одобряемый <подход>.
Стр 580 
Она и сама разделяет это мнение. Разговоры на эти темы всегда крайне циничны, предельно лаконичны и выразительны. Время дорого. 
Воровская этика своит на нет и ревность, и <черёмуху>. По освящённому стариной обычаю, вору-вожаку, наиболее <авторитетному> в данной воровской компании, принадлежит выбор своей временной жены - лучшей проститутки. 
И если вчера, до появления этого нового вожака, эта проститутка спала с другим вором, считалась его собственной вещью, которую он мог одолжить товарищам, то сегодня все эти права переходят к новому хозяину. Если завтра он будет арестован, проститутка снова вернётся к прежнему своему дружку. А если и тот будет арестован - ей укажут, кто будет её новым владельцем. Владельцем её жизни и смерти, её судьбы, её денег, её поступков, её тела. 
Где же тут жить такому чувству, как ревность? Ему просто нет места в этике блатарей. Никакого дележа женщин, никакой любви <втроём> в блатном мире не существует. 
Блатари почти сплошь педерасты - в отсутствие женщин они развращали и заражали мужчин под угрозой ножа чаще всего, реже за <тряпки> (одежду) или за хлеб.
Стр 585 
В моральном кодексе блатаря, как в Коране, декларировано презрение к женщине. Женщина - существо презренное, низшее, достойное побоев, недостойное жалости. Это относится в равной степени ко всем женщинам - любая представительница другого, не блатного мира презирается блатарём. Изнасилование <хором> - не такая редкая вещь на приисках Крайнего Севера. Начальники перевозят своих жён в сопровождении охраны, женщина одна не ходит и не ездит вовсе никуда. Маленькие дети охраняются подобным же образом: растление малолетних девочек - всегдашняя мечта любого блатаря. Эта мечта не всегда остаётся только мечтой. 
В презрении к женщине блатарь воспитывается с самых юных лет. Проститутку-подругу он бьёт настолько часто, что та перестаёт, говорят, чувствовать любовь во всей её полноте, если почему-то она не получит очередных побоев. Садистские склонности воспитываются самой этикой блатного мира.
Стр 586 
Но есть одно-единственное исключение из этого мрачного правила. Есть одна-единственная женщина, которая не только ограждена от покушений на её честь, но которая поставлена высоко на пьедестал. Эта женщина поэтизирована блатным миром, стала предметом лирики блатарей, героиней уголовного фольклора многих поколений. 
Эта женщина - мать вора. 
В действительности - это сентиментальность убийцы, поливающего грядку с розами кровью своих жертв. Сентиментальность человека, перевязывающего рану какой-нибудь причке и способного через час эту птичку живую разорвать собственными руками, ибо зрелище смерти живого существа - лучшее зрелище для блатаря. 
С той же самой безудержностью и театральностью, которая заставляет блатаря <расписываться> ножом на трупе убитого ренегата, или насиловать женщину публично среди бела дня, на глазах у всех, или растлевать трёхлетнюю девочку, или заражать сифилисом мужчину <Зойку>, - с той же самой экспрессией блатарь поэтизирует образ матери, обоготворяет её, делает её предметом тончайшей тюремной лириеи - и обязывает всех выказываеть ей всяческое заочное уважение. 
Но и это единственное якобы светлое чувство лживо, как все движения души блатаря. Прославление матери - камуфляж, в этом чувстве вор лжёт с начала и до конца, как в каждом своём суждении. Никто из воров никогда не послал своей матери ни копейки денег, даже по-своему не помог ей, пропивая, прогуливая украденные тысячи рублей.
Стр 587 
Заметим здесь же, что именно культ матери, сосуществующий с циничным отношением к женщине, сделал Есенина популярным автором в уголовном мире. Матерщина, вмонтированная Есениным в стихи, вызывает всегдашнее восхищение. Ещё бы! Ведь речь любого блатаря уснащена самой сложной, самой многоэтажной, самой совершенной матерной руганью - это лексикон, быт. 
Не подлежит сомнению, что какая-то часть блатарей имеет семьи в своих родных городах, семьи, давно уже покинутые блатными мужьями. Жёны их с малыми детьми сражаются с жизнью каждая на свой лад. Бывает, что мужья возвращаются из мест заключения к своим семьям, возвращаются обычно ненадолго. <Дух бродяжий> влечёт их к новым странствиям, да и местный уголовный розыск способствует быстрейшему отъезду блатаря. А в семьях остаются дети, для которых отцовская профессия не кажется чем-то ужасным, а вызывает жалость, и более того, - желание пойти по отцовскому пути, как в песне <Судьба>:
В ком сила есть с судьбою побороться, 
Веди борьбу до самого конца. 
Я очень слаб, но мне ещё придётся 
Продолжить путь умершего отца.
Стр 588 
От вопросов отцовства, воспитания детей блатарь неизбежно далёк - эти вопросы вовсе исключены из блатного талмуда. Будущее дочерей (если они где-нибудь есть) представляется вору совершенно нормальным в карьере проститутки, подруги какого-нибудь знатного вора. Вообще никакого морального груза (даже в блатарской специфичности) на совести блатаря тут не лежит. То, что сыновья станут ворами, - тоже представляется вору совершенно естественным.

[Влад Бевх]

Древняя юстиция
Из кодекса хеттов
----
Если человек украл либо вола, либо овцу, либо осла, либо свинью, либо же лодку, то, если это принадлежит богу или дворцу, он должен заплатить в тридцатикратном размере, а если это принадлежит мушкенуму, он должен возместить в десятикратном размере. Если вор не имеет чем платить, он должен быть убит.
(комментарий:Естественно задать вопрос, имела ли вообще практический смысл оговорка, предоставляющая преступнику право откупиться от наказания многократным штрафом: трудно представить себе, чтобы человек стал красть некий предмет, располагая в то же время средствами на 10-30-кратную покупку такого же предмета. Таким образом, своих средств на выплату штрафа реальный вор, вернее всего, не имел, и если ему не удавалось занять их (например, ценой самопродажи в кабальное рабство), смягчение, допускаемое первой частью статьи, не имело для него никакой цены)

( 21) Если человек сделал пролом в дом другого человека, то перед этим проломом его следует убить.

( 22) Если человек совершил ограбление и был пойман, то этот человек должен быть убит.

BM> Задеpжать имyщество "до выяснения" - можно имхо, а вот поpтить - нельзя.
BM> Подходит? ;)

( 115) Если человек имел за другим человеком зерно или серебро и его заложника взял в залог, а заложник умер в доме своего залогодержателя естественной смертью, то по этому делу не может быть возмещения.

( 116) Если заложник умер в доме залогодержателя-заимодавца от побоев или дурного обращения, то хозяин заложника может уличить его, и, если это кто-либо из полноправных людей, должны казнить сына заимодавца, а если это раб человека, заимодавец должен отвесить 1/3 мины серебра, а все, что он дал взаймы, он теряет.

Так что да, портить нельзя. :)

[Lumen]

Грелка для рук, 1450 год. Внутрь помещался тлеющий уголь, тепло которого должно было греть руки держащие шар.

[Sahara]

[Влад Бевх]

Здається час відірватись від улюбленого олів'є та випити трохи Коли))
Сезон зимових свят у розпалі й традиційно на святковому столі - яскраві пляшки із солодкою водою, які у своїй більшості належать двом гігантам індустрії – «PepsiCo» та «Coca-Cola».
І якщо вони зараз мирно ділять святковий стіл і приносять задоволення (хоча і не дуже корисне), то у 1992 році боротьба цих корпорацій за філіппінський ринок, була доволі жорсткою.
Спекотний тропічний клімат і 60 мільйонів потенційних споживачів, зробили Філіппіни 10-им за розміром ринком прохолодних напоїв у світі.
У 90-ті «PepsiCo» болісно втрачала традиційні монополії - конкуренти з «Coca-Cola» витіснили компанію із країн колишнього СРСР та Азії.
Тому, маркетинговий (рекламний) відділ «Pepsi» вирішив дати бій супротивникам із «Coca-Cola», які захопили вже майже 75% філіппінського ринку.
За результатами ретельного аналізу філіппінського споживача, маркетологи знайшли слабке місце більшості мешканців регіону – любов до азарту.
Взимку 1992 року «Pepsi» почали агресивну рекламну кампанію у вигляді лотереї «Number Fever» (Числова лихоманка).
Під кришечкою напоїв компанії: «Pepsi-Cola», «Seven Up», «Mirinda» та «Mountain Dew», розміщувався код із трьох цифр, а виграшні номери оголошували по телевізору під час розіграшів у прямому етері.
Максимальний розмір виграшу складав — 1 мільйон філіппінських песо (40.000 доларів США). Аби заробити таку суму, філіппінцю із мінімальною заробітною оплатою, довелося б працювати майже 23 роки.
Нав’язлива реклама зі слоганом «Ти можеш стати мільйонером» з біл-бордів, екранів телевізорів, радіо та газет змусили філіппінців в прямому сенсі слова битися за солодку воду. Так, 2 людини загинули у бійці за переможну кришечку «Pepsi-Cola», деякі отримували ув’язнення за крадіжки кришечок один в одного.
Продажі «PepsiCo» за лічені тижні зросли на 40%, частка на ринку піднялась до 25%, місцеві заводи із розливу напою довелося переводити на 20-ти годинний робочий день.
Загалом, у лотереї взяли участь більш як 30 мільйонів осіб – тобто половина населення країни.
Ввечері, 25 травня 1992 року напруга досягла свого апогею, коли було оголошено переможне число 349, володарі якого мали стати мільйонерами.
«Улюбленці фортуни» гучно святкували до ранку. Деякі з них телефонували босу чи колегам та розказували їм все, що про них думають та наболіло. Інші кидали дружин та купляли квитки на відпочинок разом із коханками. Дехто кутив всю ніч у найдорожчих закладах та купляв на останні гроші все, що мріяв купити довгі роки.
Єдине, що здавалось підозрілим на цьому святі життя – кількість переможців. Однак якщо сам щасливий, чому б не порадіти за інших?
Зранку наступного дня, коли збуджені переможці почали збиратись під офісами компанії, керівництво «Pepsi» почали усвідомлювати масштаби провалу.
Виявилося, що через помилку комп’ютерної програми переможний номер 349 дістався майже 800.000 філіппінців.
За попередніми підрахунками компанія «PepsiCo» мала виплатити 32 мільярди доларів переможцям!
Коли філіппінці дізнались, що красиве життя мільйонера, яке їм обіцяли останні кілька місяців, скасовується через комп’ютерну помилку - організаторів лотереї були ладні розірвати.
Населення Філіппін традиційно не протестувало проти системної корупції, високих цін та тарифів, злочинців у владі, однак ненависть до «Pepsi» вивела на вулиці сотні тисяч людей.
Зазнали нападів заводи та представництва компанії, вантажівки закидували саморобними вибуховими пристроями. Загинуло 5 осіб, а «Pepsi» довелося евакуйовувати частину персоналу з країни.
Втім, деякі «анонімні джерела» стверджують, що підтримкою протестів таємно займались конкуренти з «Coca-Cola».
Судові позови призвели до зобов’язання «PepsiCo» виплатити кожному переможцю по 18 доларів, що склало майже 10 мільйонів доларів додаткових втрат.
Загальні втрати «PepsiCo» від цього провалу на Філіппінах з урахуванням знищеного майна склали загалом 20 мільйонів доларів замість очікуваних 4 мільйонів.
Репутаційні витрати у світі та недоотриманий прибуток компанії ніхто навіть не рахував, філіппінський ринок було втрачено на довгі роки.
Маркетингова кампанія що розпочалась шаленим успіхом закінчилась грандіозним фіаско.
Пізніше, розбір ситуації показав, що помилку із виграшними номерами було допущено зі сторони мексиканської консалтингової компанії. Саме їм було доручено відібрати переможні номери та були надані чіткі настанови, яких номерів слід уникати. Мексиканці із незрозумілих причин помилились.

[Lis1980]

Очень интересная история, но причем здесь консалтинговая компания? Не производство ли виновато? "При печати, вместо двух крышек с номером 349, который был выигрышным, было напечатано 800,000".

[Lis1980]

И да, а как сейчас там Пепси? Продается? ;)

[Warisdeath]

И да, а как сейчас там Пепси? Продается? ;)

Погуглив. Нічого не знайшов. Ось з офіційного сайту перелік країн:

Філіппін немає

[Bikini]

Из брошюры о физической подготовке британской армии, 1946 год.

[Bikini]

[Влад Бевх]

2 січня 1905 р, на 329-й день московітсько-японської війни, японським військам під командуванням генерала Ногі була здана фортеця Порт-Артур. Згідно з умовами, весь гарнізон потрапляв в полон до японців разом із запасами бойового спорядження.

[Lis1980]

Згідно з умовами, весь гарнізон потрапляв в полон до японців разом із запасами бойового спорядження.

...есть и несколько иные данные, показывающие деморализацию гарнизона и потерю управления в последние дни обороны крепости: перед капитуляцией на позициях находилось около 9000 защитников. Но по сдаче крепости противник зарегистрировал в качестве пленных 23 000 военнослужащих рядового и командного состава, без учета больных и раненых (то есть большая часть здоровых и боеспособных людей уклонялась от боевых задач). (с) Семенов В. И. Трагедия Цусимы — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — 640 с. (Войны ХХ века).