FORUMMG.info

ДУМА ПРО ДІЛДО

В Охтирці правоохоронці перемогли чергову дівчину-онліфанщицю. За розміщення в інтернеті еротичних фоток суд Охтирки наказав вліпити дівчині 34 тисячі грн штрафу, конфіскувати на користь держави її смартфон iPhone 14 PRO MAX, а також знищити речові докази — "пристрій для задоволення пристрасті марки Satisfyer, чорного кольору в картонній заводській коробці", "пристрій для задоволення пристрасті, прозорий, матеріал резина, у вигляді чоловічого статевого органу", а також "елементи костюму еротичного характеру”.

тривав жовтневий ранок понеділка.
четвертий рік великої війни.
менти в Охтирці... знищували ділдо.
давали бій цюцюрці Сатани.

з трибуни Ради нив якийсь оратор.
мольфар в етері розкладав таро.
менти в Охтирці пиздили вібратор.
вертали світу Цноту і Добро.

футбол старався, та не грів нітрохи.
осіннє сонце сходило на пси.
менти палили в вогнищах панчохи.
а також маски й шкіряні труси.

лизались в ясна влада з марафоном.
за склом весь день лило, немов з відра.
з віджатим чотирнадцятим айфоном
ішло по місту воїнство Добра...

Юрко КОСМИНА

Влад Бевх писал(а):тривав жовтневий ранок понеділка.
четвертий рік великої війни.
менти в Охтирці... знищували ділдо.
давали бій цюцюрці Сатани.

Охренеть!! ((
И это же, сцуко, наши реалии!! Пиздец!!

Жить бы мне

В такой стране,

Чтобы ей гордиться.

Только мне

В большом говне

Довелось родиться.


Не помог

россии Бог,

Царь или республика,

Наш народ

Ворует, пьёт,

Гадит из-за рублика.


Обмануть,

Предать, надуть,

Обокрасть - как славно-то?

Страшен путь

Во мрак и жуть,

Родина державная.


Сколько лет

Всё нет и нет

Жизни человеческой.

Мчат года...

Всегда беда

Над тобой, Отечество.

Стих, судя по всему, 1917 года.. Советы еще не упоминаются, а республика уже.. А так прошло сто лет - ничего не изменилось..

Все мы порою что оно,
Пока бокал пенистый пьем,
Пока красавиц мы ебем,
Ебут самих нас в жопу годы -
Таков увы закон природы.

Рабы страстей, рабы порока,
Стремимся мы по воле рока,
Туда, где выпить иль ебнуть,
И по возможности все даром,
Стремимся сделать это с жаром,
И поскорее улизнуть.

Hо время между тем летит,
И ни хуя нам не простит,
То боль в спине, в груди отдышка,
То геморрой, то где-то шишка,
Начнем мы кашлять и дристать,
И пальцем в жопе ковырять,
И вспоминать былые годы,
Таков, увы, закон природы.
Потом свернется лыком хуй,
И, как над ним ты ни колдуй,
Он никогда уже не встанет,
Кивнет на миг и вновь завянет,
Как вянут первые цветы,
Морозом тронутой листвы,
Так всех, друзья, нас косят годы,
Таков, увы, закон природы.

Спи, мій котику, спи.
То надворі громи.
Вечірню дрімОту стели.
У нас тут, кажуть, тили.
Загорнімось у дві стіни.
Так наче безпечно. Спи.

Спи, моя люба, спи.
Це все десь далеко, а ми
Якось й до цього жили.
Авжеж повідомлять коли.
Ох, ми б усе встигли, якби…
Вкривайся снами й лети.

Спи моє місто, спи.
Болять зранЕні доми.
Над ними зігнулись часи.
Пече, але ти потерпи…
Під ковдрою з диму й імли
Спи, моє місто, спи.

Зоряна Біндас.

Ах, брат мой, слёзы я сдержать не в силах.
Не отдавай, любимый, жизнь свою!
На то ль последним мать тебя носила?
Не отдавай, любимый, жизнь свою!

Нет, не родители твои вложили
Меч в руку сына, чтоб разить людей!
Не для того они тебя растили,
Чтоб дать наказ: погибни, но убей!

Твой славен род не беспощадной бойней,
Он кровь ещё не проливал ничью,
Ты призван продолжать его достойно.
Не отдавай, любимый, жизнь свою!

И что тебе твердыня Порт-Артура?
Пускай падёт, иль устоит вовек.
Купец – твой предок, а не воин хмурый,
Не завещал разбойничий набег!

Сам государь нейдёт на поле брани,
В бой не ведёт вас во главе колонн.
Когда ж и вправду он сердец избранник,
То разве может слепо верить он,

Что доблестно лить кровь людей, как воду,
За жертвой в поле рыскать, как зверью,
И пасть таким велениям в угоду?
Не отдавай, любимый, жизнь свою!

Ёсано Акико.
Стихотворение обращено к брату поэтессы, участнику русско-японской войны.

Автор вірша — магістрантка зфн Харківського НПУ імені Г.Сковороди (з Добропілля):

Привіт тобі, моя Донецька область!
Ну як ти там ? Тримаєшся ? Жива?
І змучений почувся ніжний голос:
"Я вже не та.... Розтрощена й крива....
Я вже не та, якою пам'ятаєш :
Із небом чистим світло - голубим,
З бурхливим морем , що ти так кохаєш,
Із теплим сонцем, полем золотим ....
Я вже не та , я ранена у серце ,
Щемить моя розтерзана душа ...
Столиця області - трояндове озерце -
Моя рідненька... Й нібито чужа ...
Мій Маріуполь, Бахмут , Волноваха,
Авдіївка, Слов'янськ і Краматорськ ,
Курахове й Українськ - бідолаха ,
Селідове , Дружківка і Покровськ ....
Я вже не та .... Я спалена й розбита .
У серпні не чекаю на жнива ....
Удень з важкої артилерії укрита ,
Ракетний град ночами залива .
Я плачу із ранковою росою,
Вмиваюся сльозами із дощу...."
Не плач , Донецька область, я з тобою!
Живи! Ти чуєш? Я тебе прошу!

Марина Обиденнікова.